Чому на волинь приїжджають європейці?

А в літній сезон сусіди між собою можуть і не розмовляти

Є на Волині село, яке знане не тільки в Україні, але й за кордоном. У літню пору воно перетворюється на вулик, в якому можна почути не тільки українську, але й англійську, італійську, польську, португальську мови. Місцевий люд від цього тільки плескає в долоні: ще б – можна заробити! Кінець травня – початок червня видався дощовим, і жителі села Світязь, що в Шацькому районі, міркують, чи матимуть вони зиск у цьому сезоні?

Переїхала з міста до озера заради чистого повітря

Коли ми сюди приїхали, добряче задощило, і зазвичай гамірна центральна вулиця Світязя була порожньою. Зрідка проїде якась машина чи маршрутка. Людей на вулицях також небагато. Зате місцеві жителі ще з квітня готуються до сезону. Ще якихось двадцять літ про зелений туризм тут і мови не велося. Приїжджали люди відпочивати на офіційні бази, дехто у наметах. Сьогодні ситуація змінилася. Людмила Кравчук, яка три роки тому повернулася на малу батьківщину з Нововолинська, каже, що якби її дід Нестор та баба Уляна піднялися з могили, то село б не впізнали – стільки всього набудовано:

– Мені 63 роки. Працювала у Нововолинську на прядильній фабриці, чоловік – на шахті. Коли пішли на пенсію, вирішили повернутися в дідівську хату, якій уже 160 літ. Згодом звели для себе нову, – розповідає пані Людмила. – Син з невісткою лишилися в місті, допомагають нам грошима, тож дещо вже набудували і для відпочиваючих. Нині люд став вибагливий, без умов уже й не хочуть жити. Влітку навантаження велике, тож діти приїжджають і допомагають господарювати. А взимку настає спокій. Інколи заглянуть рибалки.

– А які ціни в приватному секторі у селі?

– Різні. Я брала по 40-80 гривень за добу, залежно від умов у кімнатах. Хоча дехто попридумував уже такого, що ціни сягають, як на дорогих закордонних курортах: там триразове харчування, різноманітні кімнати для відпочинку і проведення часу. Відповідна й ціна.

В оселі пані Людмили в основному відпочивають українці, білоруси, були навіть італійці: їм подобається озеро, люди, місцева гостинність.

– Знаєте, то десь наприкінці вісімдесятих місцеве населення зрозуміло, що на зеленому туризмі можна заробляти. Хотілося б, щоб діти тут розбудувалися і мали якийсь зиск, – додає насамкінець. – Адже і мені тут живеться, дихається набагато краще, ніж на поверхах у Нововолинську. Заради цього і переїхали.

Світязький пончик – як український національний продукт

У кожного народу є свій національний продукт. У селі Світязь – це пончик. Їх господині спозаранку носять по вулицях, на бази. Пропонує ароматну смажену випічку своїм клієнтам і Надія Положевець. Жінка трудилася кондитером у Шацьку, тож знає, як догодити споживачу. Звечора приймає замовлення від туристів, а вдосвіта разом з невісткою готує пончики з чорницею, абрикосами, малиною, сиром, маком.

– Ми почали приймати відпочиваючих 10 літ тому, коли я змушена була розрахуватися з роботи, щоб доглядати хвору свекруху, – розповідає Надія Данилівна. – Помалу звели житло на кілька кімнат, де є всі зручності. Тепер під час сезону працюю не тільки я, але й мій син та невістка. Клопоту вистачає. Але ми з цього виживаємо, я синів вчила у вузах за ці гроші. Ще й тримаємо підсобне господарство: корову, півгектара землі. Внук любить молоко, тож годувальницю збувати поки не збираємося. Хоча корів з кожним роком в селі стає усе менше. Дехто з місцевих вже не хоче обробляти і городів, кажуть, заробити під час сезону можна більше, ніж на полі. Тож купують для себе навіть картоплю.

Положевці готові запропонувати відпочиваючим не тільки пончики, але й свіжу городину, місце для авто:

– До нас багато приїжджає поляків, і вони дивуються: як ми виживаємо, як сім’я справляється з літніми клопотами без сторонньої допомоги. Мусимо... Адже сезон короткий – всього два місяці, – додає жінка.

– А самим вистачає часу в озері купатися? – запитую.

– Раз на день, а таки скупаюся. Світязь втому знімає, – переконливо каже пані Надія.

У сезон в селі починається такий рух, така конкуренція, що ого-го... Буває, що сусід із сусідом навіть не розмовляють: хтось через заздрість, хтось переманив клієнтів… Багато туристів знаходять собі місце по Інтернету, адже нині він рясніє пропозиціями відпочити у приватному секторі в селі Світязь.

Сільський голова Микола Цвид розповідає, що у Світязі більше сотні підприємців, які сплачують податки. Надходження є, однак сільська рада все одно на 50 відсотків дотаційна. Хоч в населеному пункті немає централізованого водопостачання, але чи не у кожному дворі воно індивідуальне, тож люди безперервно мають воду. Газу також немає. Микола Васильович каже, що не бракує альтернативних видів палива.

– Щодо корів, то їхня чисельність по раді зменшується, і у трьох селах їх нараховується 230, – констатує сільський голова. – Ще не завершене і розпаювання землі. Адже грунти у нас час від часу підтоплює. Знаходяться вони за кілька кілометрів від сіл, і люди неохоче ними користуються. Тож масово займаються зеленим туризмом. Навантаження на село Світязь влітку в рази зростає, але ми справляємося, сміття вивозимо вчасно. Працівників міліції більше тут чергує – стежать за порядком.

– А правопорушення є?

– Буває, як і скрізь. Адже люди приїжджають не тільки засмагати, але й відпочити, тож не обходиться без випивки. Трапляється, що хуліганять: там машину вкрали, у когось мобільний телефон. А було, що туристи пограбували… туристів (жили на одному дворі). Оскільки паспортів у них ніхто не вимагає, то і шукати злодія ніде. Але сезон короткий, тож не завжди у селі Світязь «гаряче»…

Марія ДУБУК,

Волинська область

 

• Нравится
•