Ліжники для гуцулів – показник статків
Молода майстриня Наталія КИЩУК
У шість років за ткацьким верстатом
Це, до речі, те село (його протяжніть 11 кілометрів), де починав свою кар’єру Віктор Ющенко – після закінчення інституту працював бухгалтером. Пізніше він не раз тут гостював. Біля садиби, що притулилася на початку села майже до підніжжя гори, зупинилися не випадково – ліжники, розвішані на спеціально зробленій для них огорожі, одразу привернули нашу увагу. Молоде подружжя Наталії та Ярослава Кищуків охоче погодилося розповісти про ремесло, яке фактично утримує їхню сім’ю. Вони мають двох малолітніх діток, а ще з ними проживає й Наталина мама Марія Рибчук, теж відома майстриня-ліжникарка, яка навчає у школі дітей гуцульським ремеслам. Ліжник з узором у вигляді м’яча, виготовлений нею на замовлення вболівальників їздив на “Євро-2004” у Португалію. Наталю ще в шість(!) років навчила їх ткати її бабуся Настуня. Вона й розповіла дівчинці про те, як це ремесло прийшло у село за часів Австро-Угорщини.
– У Яворові понад сто років тому поселилися пани, яких чомусь називали король і королева. Королева вміла робити ці ліжники і залучала до роботи сільських дівчат. Ліжникарство у нас прижилося й передавалося іншим поколінням. У сім років я вже за три дні ткала ліжник, – ця Наталина розповідь викликала неабияке здивування, бо у такому віці дівчатка ще бавляться у ляльки.
Ткацтво – це лише одна з ланок у довгому й нелегкому процесі цього важкого ручного ремесла. Тієї вовни, яку стрижуть з власних овець, не вистачає, тому її купують на цілий сезон у Закарпатті й Молдові. Закарпатська вовна довша і дорожча, сіра немита коштує від трьох гривень, а біла – 9-10. На один ліжник треба 7 кг немитої шерсті, яка потім випарюється. Добротний ліжник важить не більше 3,5-4 кг. Із вовни роблять кужіль, а з нього прядуть нитку. Для вовняних кожухів (їх тут теж виробляють) використовують тоненьку, а для ліжників – товщу, щоб було з чого начесати. Нитки фарбують хімічними барвниками, бо природними дуже клопітно. Узори придумують самі, а також користуються старовинними.
«Цілий день на ногах – і фітнесу не треба»
Найтиповіший – “кривий”. Автор узору Василина Калинич, відома Яворівська майстриня, яка має звання народної. Її роботи прикрашають Маріїнський палац. Цікаві за своїми орнаментами ліжники “сливові” та “веріткові”. Виробляють як колоритні, яскраві, у яких переважають червоний, жовтий, оранжевий, зелений кольори, так і в спокійнішій сірувато-бежевій гамі. Начесані ліжники використовують більше для окраси оселі, а безворсні – для побуту.
Щоб отримати ворс та ущільнити фактуру, виріб на річці піддають холодному валянню протягом 6-8 годин. Ця робота, за словами Ярослава, не жіноча, бо потребує сили. Потім ворс граблюють. Зараз уже на електричному верстаті, який зазвичай орендують, а раніше це робили вручну. А після просушування ліжники начісують металевою щіткою протягом 2-3 і навіть більше годин. Тут теж треба бути обережним, щоб не “зачесати” до дірки. За готовий ліжник просять 220-350 гривень, ціна залежить від кольору та складності узору.
– Багато на них не заробиш, але для прожиття, бо іншої роботи у нас нема, хоч щось маємо, – розсудливо розмірковує Наталя. – Робимо й інші вироби, бо якщо більший асортимент, то й більший вибір для покупця. Колись гуцули носили вовняні сардаки, і тепер хочу навчитися робити одяг з вовни, хоча бачу, що це складно. Навіть одна монашка з Києва замовила мені шапку. У нас багато сімей опанували це ремесло. Продаємо свій товар на базарі у Косові, Кутах. Інколи їх скуповують перекупники з інших областей, іноземні туристи. Щоб жити, треба чимось займатися. Взимку фактично весь час біля верстата проводимо, а то день би роком став. У наших жінок нема проблеми, як схуднути, бо вони завжди на ногах і в русі, ніякого фітнесу не треба (сміється тендітна Наталя – авт.). У 1961 році в селі створили килимарську артіль, а пізніше комбінат від художнього фонду СРСР, де ткали ліжники. Ткалі отримували не меншу зарплату, ніж вчителі. Тепер, як у давні роки, знову тчуть по хатах. Взимку до нас наймаються жінки і дівчата, які живуть у горах. Бо влітку на грибах і ягодах зарібок більший, ніж на ліжниках.
Не дивно, що ця молода господиня, як і її мама, уже отримує грамоти, виставляючи свої роботи на місцевих мистецьких фестивалях. Нехай це не найвищі нагороди, проте вони свідчать про творчий пошук молодої жінки. Поспілкувавшись з Наталею і Ярославом, вкотре переконуюся, що працьовиті люди у будь-яких умовах знайдуть спосіб вижити. Направду, лежачого хліба ніде нема.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Івано-Франківська область
| Comments: |
