З жіночим святом вітали, стальні лілеї дарували
Щасливі вісниківки
Інтригу наші чоловіки тримали до останнього дня. Як тільки ми не випитували, які чари в хід не пускали – жоден з них не проговорився, що придумали. Ще й під’юджували, мовляв, такого ми не забудемо ніколи.
Нарешті дочекалися – на урочистість зібрали нас в кабінеті головного редактора, який від імені чоловіків поздоровив жінок з наступаючим святом і оголосив настільки дивне ноу-хау, що воно добряче нас ошелешило. Відтепер і до кінця цього року кожній жінці “Вісника і К°”, яка приходитиме на роботу у спідниці, щодня доплачуватимуть по три гривні до зарплати. Ну, ми теж не промах, торгуватися вміємо. І довжину спідниць почали обговорювати, та й красу ніжок треба було б врахувати… Довго ще потім між собою сміялися та жартували: хто заробив у цей день три гривні, а хто прогавив, бо звичні джинси натягнув.
На цьому сюрпризи, звісно, не закінчилися. Бо потім чоловіки запросили нас… на екскурсію. Куди саме? Ми й не здогадувалися, аж поки автобус не зупинився біля величезних цехів кузні “Художня ковка”, що знаходиться на вишківській околиці Луцька. Здивуванню нашому не було меж. Один із засновників підприємства, Олександр Возняк, став гідом по кузні. Він показав шлях залізних шедеврів – від непримітного шматка металу до готового фігурного виробу. Вражаюче, адже усе це робиться вручну. Міцні ковалі розправлялися із залізом, як дитина з пластиліном. Ковані двері, огорожі і брами, балкони, альтанки і лавки – все із замислуватими вигинами, квітками й листочками. Навіть лицарі тут є з кованими обладунками. Кузня “Художня ковка” незабаром святкуватиме свій перший десятирічний ювілей. За цей час фірма добралася до столиці. Половина замовлень на вироби наших волинських ковалів поступає саме з Києва. До того ж, як розповів Олександр Степанович, вони першими з українських ковалів відродили мистецтво оздоблення кованих виробів рідким кольоровим склом (подібний прийом використовували ще у ХІХ столітті суздальські майстри).
Насамкінець привітні господарі подарували нам дивовижні, точніше вічні нев’янучі сувеніри – ковані квіти. Пелюстки і листочки на лілеї були як справжні, дарма що залізні. Пізніше ми дізналися ім’я майстра, який три дні кував для нас таку красу. Тож, шановний Андрію Кравчук, ще раз прийміть від жіночої половини редакції газети “Вісник і К°” велике спасибі.
В ідею святкування чоловіцтва входило також запросити ковалів на спільну гостину. А в затишному кафе нас зачаровував українськими піснями Сергій Дащук, який за сумісництвом є керівником церковного хору села Маяки Луцького району. Йому підспівував визнаний вісниківським колективом співак, заступник редактора з комерційних питань Іван Фінюк. І насмішив усіх прикольними гуморесками.
Дівчата-вісниківки через “Вісник і Ко” ще раз дякують усім своїм вісниківцям-козакам за чудові, оригінальні вітання. Усім би жінкам таких хлопців і чоловіків, як наші.
Мирослава КОСЬМІНА
| Comments: |
