Вчорашню школярку продали у повії

Українсько-польський злочинний синдикат діяв майже три роки. Зловмисники організували цілу мережу вербування жінок на території міста Луцьк, Ківерцівського і Турійського районів Волинської області. Пізніше інтереси вербувальників поширилися на Житомирщину, Чернігівщину і Київщину.

Волинянок цінили дешевше за інших

Ідея розпочати злочинний бізнес прийшла у голову лучанам В’ячеславу М. та Роману Д. ще влітку 2001 року. До цього чоловіки займалися спільною підприємницькою діяльністю – возили у Польщу різноманітний товар. Чоловіки помітили, що у сусідній державі процвітає секс-індустрія, а особливим попитом користуються українки. В’ячеслав та Роман, аби роздивитися поближче новий для себе бізнес, познайомилися у Польщі з кількома власниками місцевих борделів та сутенерами, які “тримали” дівчат на трасах. Від них й отримали перше “замовлення”. Потім намагалися в Україні підбирати жінок з неблагополучних сімей. Аби конвеєр працював безперебійно, організатори залучили до злочинної групи ще п’ятьох осіб. Серед них був і брат В’ячеслава Олег.
Більшість дівчат, які потрапляли у поле зору зловмисників, від безвиході у житті самі погоджувалися займатися проституцією. Щоправда, вербувальники обіцяли їм золоті гори: заробітну плату у межах 1000-1500 доларів на місяць, нормальні умови проживання і елітних клієнтів. Але були й випадки, коли дівчат до Польщі заманювали, пропонуючи влаштувати на сільськогосподарські роботи. “Благодійники” за власний кошт виготовляли для жінок закордонні паспорти і візи для виїзду в сусідню державу. Про гроші казали не переживати, їх, мовляв, можна буде віддати після повернення з роботи. Однак вже у Польщі зловмисники повідомляли своїм жертвам справжні умови роботи і вводили їх у боргову кабалу. Зокрема, окрім витрат за оформлення документів, від жінок вимагали відшкодування транспортних витрат, а також винагороди за працевлаштування. Залежно від зовнішності жінки потрапляли або у борделі, або на автошляхи. Існувала й певна цінова градація, за якою В’ячеслав і Роман реалізовували живий товар з України у Польщі. Волинянки переходили з рук українців до польських сутенерів за 100-300 доларів, а дівчата з інших областей “коштували” від 700 до 950 доларів.
Не хочеш лягати у ліжко – плати штраф
Першу партію дівчат з України В’ячеслав влаштував у нічний клуб “Міледі” у місті Каліш. Його власниками було польське подружжя Богдан і Мавгожата С. На першому поверсі працював сам нічний клуб з баром і сценою для стриптизу, а на другому були кімнати, у яких жили і працювали українки. Заклад працював цілодобово. Навіть коли дівчата лягали спати, бармен міг у будь-який момент розбудити їх і зігнати вниз, де для потенційного клієнта влаштовувалася своєрідна виставка товару. Година сексу у “Міледі” коштувала 150 злотих, півгодини – 110 злотих, 15 хвилин – 70. За день кожній з дівчат доводилося обслуговувати до десятка чоловіків. Якщо якась відмовлялася лягати у ліжко з клієнтом, на неї накладався штраф у розмірі 100 злотих.
Половину зароблених грошей жінки віддавали власникам борделю. Також щомісяця виплачували по сто доларів В’ячеславу і Роману в рахунок боргу та за “працевлаштування”. З того, що залишалося, доводилося платити за харчування, одяг і засоби контрацепції. Звичайно, за таких умов говорити про якийсь заробіток було просто неможливо. Інколи до “Міледі” навідувалися брати В’ячеслав та Олег, щоб забрати гроші та перевірити, як працюють їхні “підопічні”. Цинізму зловмисників не було меж. Одного разу вони навіть привезли в бордель на екскурсію своїх власних жінок. Експлуатація українок у “Міледі” тимчасово припинилася після того, як в результаті кримінальних “розборок” убили власника Богдана С. Під час розслідування вбивства польська поліція депортувала українок, яких знайшла у потаємних кімнатах нічного клубу.
У цей же період зловмисники почали переправляти дівчат до міста Плєшев у товариську агенцію “Гейша”. Умови праці тут були такі ж, як і у нічному клубі “Міледі”. Щоправда, нестерпнішими їх робив характер власника товариської агенції Томаша С. Пан Томек бив дівчат і забирав у них майже всі гроші. Двоє лучанок Наталія і Валентина одного разу відмовилися віддавати зароблене, але пізніше про це пошкодували. Разом зі своїми друзями пан Томек дуже побив Наталку, а Валентину на кілька днів наручниками пристебнув до батареї, “щоб не підбурювала інших”.
У місті Плєшев, окрім товариської агенції “Гейша”, діяв ще й підпільний бордельчик прямо в одному з місцевих меблевих магазинів. За головним залом салону було облаштовано три роздільні кімнати, куди поселяли дівчат. Українки обслуговували клієнтів прямо тут або “на виїзді”. Цікаво, що поруч з кімнатами для втіх проживав син власника з дружиною і маленьким сином.

Організм «зносився» за п’ять місяців

Дівчатам, які потрапляли у борделі, якщо так можна висловитись, ще пощастило. Бо іншим доводилося працювати на трасі, де життя взагалі здавалося нестерпним. Найбільше не пощастило зовсім ще юній лучанці Юлі. Після закінчення школи дівчина не мала змоги піти у вуз через брак коштів – сім’я жила надто бідно і платити за навчання просто не змогла б. Знайти роботу у Луцьку також не вдавалося. Аж подружка запропонувала через знайомого влаштувати її на сільськогосподарські роботи у Польщі. Лише після того, як зловмисники перевезли Юлю за кордон, їй повідомили, що замість висаджування саджанців вона займатиметься проституцією. У “Міледі” та “Гейші” власники відмовилися брати дівчину на роботу через її надто юний вік. Тоді Юлю продали Яцеку К., який виставляв повій на трасі Цініше-Каліш. Дівчина мала сама зупиняти машини і пропонувати свої “послуги”. Вартість статевого акту коливалась у межах 50 злотих. Якщо клієнт відмовлявся від такої ціни, дозволялося знижувати її до 40 злотих. Потім Юля сідала в авто клієнта, і вони разом заїжджали в ліс.
Робочий день на трасі тривав з 9.00 до 19.00. В середньому доводилося задовольняти не менше п’ятнадцяти клієнтів щодня. Причому все це робилося в умовах страшенної антисанітарії, прямо в салоні автомобіля. Дівчата брали із собою на роботу лишень пляшку води, щоб помитися. Через п’ять місяців такого пекельного життя Юля захворіла, про що і повідомила Яцеку. Вона пос-тійно відчувала сильний біль внизу живота. Сутенер викликав для дівчини лікаря. Після огляду з’ясувалося, що у неї на шийці матки утворилися поліпи і їй терміново необхідна операція. Однак Яцек не хотів нічого чути, сказавши, що й так заплатив лікарю 100 злотих, і знову відправив Юлю на трасу. Врятував лучанку один з клієнтів-поляків. Дізнавшись, що дівчина хвора, він допоміг їй грішми і підказав, як обманути Яцека. Юля сказала своєму сутенеру, що сама назбирала грошей на операцію, але їй потрібен її закордонний паспорт, щоб звернутися у лікарню. Отримавши документи на руки, дівчина того ж дня втекла в Україну. Через сором перед рідними і знайомими Юля навіть не розповіла батькам, що їй довелося пережити у Польщі.

З героя перетворився  на злочинця

Правоохоронці натрапили на слід продавців живого товару наприкінці 2004 року і ще майже рік тривало документування діяльності зловмисників. Як розповів начальник відділу по боротьбі з торгівлею людьми УМВС України у Волинській області Петро Шпига, операція із затримання організаторів і членів злочинної групи проводилася спільно з обласним управлінням СБУ. Слідчо-оперативні дії на території Польщі вдалося провести завдяки існуючій міждержавній угоді. Відповідно до неї представник МВС України підключив місцеву поліцію для пошуку проданих у сексуальне рабство дівчат.
За вироком Луцького міжрайонного суду В’ячеслав М. як організатор групи отримав вісім років позбавлення волі, Роман Д. – шість років та три місяці з конфіскацією майна.
Брату В’ячеслава Олегу присудили до чотирьох років ув’язнення, щоправда, з відстрочкою вироку на два роки. Суд взяв до уваги безхмарне минуле молодого чоловіка. На початку 2005 року Олег був головним персонажем одразу кількох газетних публікацій. Тоді наказом МНС його відзначили як одного з найкращих працівників саперно-технічної служби на Волині. Ризикуючи власним життям, він неодноразово рятував від небезпеки інших.
За причетність до продажу жінок у сексуальне рабство також умовно засудили лучанина Руслана Т. та жителя Новограда-Волинського Олександра Р. Ще двоє членів групи з Рівненщини оголошені у розшук.
За словами Петра Шпиги, останнім часом випадки продажу жінок за кордон почастішали. Якщо раніше на Волині виявлялося не більше 10-15 подібних фактів за рік, то лише у 2005-му їх було зафіксовано 56. З початку нинішнього року у судах доведено 35 випадків торгівлі живим товаром, попит на який зростає й надалі...
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область
На фото: візитки та рекламні буклети дівчати з України, вилучені у В’ячеслава М.

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>