Господарство, в якому навіть у часи скрути всі поля засівалися,

У кабінеті директора Поліни Іванівни Климчук на видному місці зберігається перехідний приз-кубок Волинського обкому ЛКСМУ Героя Соцпраці Степана Калинюка. За радянських часів дали цю відзнаку молодіжній ланці, яка виборола першість в області з вирощування льону. І так цей приз тут і лишився, оскільки почалося масове реформування, чи то руйнація, колгоспів. Та й льон став нікому не потрібен.
Сама ж Поліна Климчук все життя в цьому селі. Спочатку з мамою бігала на ферму доїти корів, працювала зоотехніком, головою сільської ради, секретарем парторга-нізації.
– Завжди думала, що буду таки біля худоби ходити, бо дуже її люблю. Щиро це кажу. Але “засватали” на директора підприємства, – каже жінка. – Ось уже дев’ять років тягну той віз.
– Вам випало працювати саме в роки, коли деякі колгоспи розсипалися, як карткові будиночки. На вашу думку, від кого залежало чи господарство житиме?
– Насамперед від керівника. Хіба в нас не було боргів? А скільки ми не платили зарплати людям? Та я спати ночами не могла. А скільки разів ми на збори збиралися і говорили: не можна красти, не можна валити ферми, не можна розтягувати техніку. І дав Бог, зберегли. Ми засівали всі землі та не зменшували поголів’я худоби. Коли інші все пустили під ніж, то ми – навпаки, за здану худобу купляли молодняк, бо знали, що колись таки настануть кращі часи, і з телят виростуть дійні корови.
Нині сільгосппідприємство має чотири ферми, працює стільки ж виробничих підрозділів, нараховується майже дві тисячі голів худоби, 2470 гектарів сільськогосподарських угідь, з них – 1077 гектарів ріллі. У господарстві вирощують кукурудзу, зернові, цукрові буряки, конюшину, багаторічні трави.
Два роки тому створили у “Заповіті” племзавод, де розводять м’ясну волинську породу корів, мають і дійне стадо. Нещодавно підприємство виграло тендер з продажу м’ясної худоби. Купують козлиничівських корівок здебільшого волиняни. Тому головний акцент засновники підприємства роблять саме на худобу. Керівник переконана, що тільки вона може дати господарству прибутки. Задля неї і орють-сіють. Зібраний врожай здебільшого йде на оплату орендованих у селян земельних та майнових паїв. Решту зерна в основному згодовують худобі. Свої корови у “Заповіті” випасають аж 33 пастухи, оскільки по чотирьох селах ходять кілька гуртів корів, телят і бичків. Останні дають за добу до тисячі грамів приросту.

Середній вік працюючого – 40 років

У колективі працює 150 людей. Хоча сама Поліна Іванівна вже на заслуженому відпочинку, але прагне, щоб працювали тут молоді. Тому середній вік робітника  – 40 років.
– Чи маємо достаток? Великих капіталів немає, але й боргів також, – з оптимізмом каже директор. – Щомісячно виплачуємо зарплату, купляємо техніку, ремонтуємо тваринницькі ферми, працює ремонтна бригада. Люди, які працюють, мене розуміють, тому багато що тримається тільки на їхньому ентузіазмі. І ми не зникли, не розпалися, як деякі господарства в області, лише завдяки людям.
Та, мабуть, і завдяки керівникові, який очолює колектив. Адже заохочує Поліна Іванівна саме молодих, бо бачить за ними майбутнє. Цінує насамперед у працівниках чесність і працьовитість. А коли потрібно чимось допомогти селянинові, то ніколи не відмовить.
– Хтось помер, потрібно транспорт – до нас ідуть. Корову чи свиню придбати – також у сільгосппідприємство звертаються. Ми не відмовляємо. Розведемо новий сорт пшениці, частину односельцям продаємо. А куди ще люди підуть по допомогу? – каже директор.
Бригадирів, зоотехніків, агрономів Поліна Климчук називає командою. Каже, що буде кому передати господарство в надійні руки.
Нині всі налаштовані на збір врожаю. Хоча збитки будуть великі, бо тижнями йшли дощі, поля заросли бур’янами.
– Щодо показників, то я вже не настільки на врожайність дивлюся, скільки хвилююся, щоб зібрати хоча б минулорічний вал – 1200 тонн збіжжя, – каже керівник. – Я всю зібрану пшеницю сушити возила на комбікормовий завод. За сто тонн платила чотири тисячі гривень. Ось такі тепер погодні умови для аграрників. Але мені вистачить, підрахувала, людям віддати за оренду майнових і земельних паїв.
На збиранні зернових нині в господарстві працює кілька комбайнів. Комбайнер Іван Сидорук жнивує тринадцятий сезон.
– Як отримав новий комбайн, так на ньому і працює. Якщо підрахувати, то третину всіх зернових у господарстві збирає саме Іван Степанович, – з вдячністю каже керівник.
Три роки напарником у Івана Сидорука був його син Роман. Тепер хлопець в армії. Замінив його брат, 15-річний Сергій. Робота хлопцеві подобається. Батько тільки усміхається:
– Ми всі працюємо в сільгосппідприємстві: і я, і дружина. І хлопців привчаємо до роботи. Чим більше навчаться, тим краще. Як кажуть, знання за плечима не носити.
Коли ж жнива закінчаться, Іван Сидорук, як і його колеги, пересідає в трактор. А поки що, як тільки засяє сонце, комбайни поспішають у поле. Вишикуються в ряд і косять жито. Понад ланом кружляють лелеки, а в повітрі пахне хлібом, ніби щойно господиня вставила у піч запашні паляниці.