Дзвін пішов на пенсію, відпрацювавши… більше 400 років
Відслуживши православному люду більше 400 років, один з двох найстаріших дзвонів колишньої Великої Волині зайняв своє почесне місце в Державному історико-культурному заповіднику міста Дубно. А все тому, що бідолаха розколовся і втратив свій голос. Як-не-як, “старість” далася взнаки.
Доставили величну реліквію зі Спасо-Преображенського храму, який знаходиться на міській окраїні під назвою Кемпа і якому, власне, у древні віки ця святиня була подарована родиною пана Гнєвоша Ворона. Тоді було за честь презентувати храмам дороговартісні та дорогоцінні речі. Причому, тон у цій величній місії на Волині задавали князі Острозькі. Так, приміром, Костянтин Острозький подарував Спаській церкві ікону Божої Матері, прикрашену витонченими перлинами. Ніби наслідуючи найвпливовішу людину Волині, подібним чином діяли і його підлеглі, як ось Гнєвош Ворон.
Тривалий час вищезгаданий дзвін був “найпотужнішим” не тільки в Дубні, але й в усій навколишній окрузі. Було також, що десятки років він мовчав. Під час військових дій його вивозили з міста, а потім знову повертали, про що ще й досі нагадує смолянистий напис на святині – „на Дубно”.
Цікаво, що декілька разів півторатонної ваги дзвона не витримували „вуха”, надломлювалися, їх приварювали знову, укріплювали – і найстаріший волинський дзвін знову та знову „розривав” тишу своїм багатоголоссям.
Та ось сталося непоправне – дзвін тріснув, витримавши за всю свою багатовікову історію мільйони ударів. Тримати його на дзвіниці, яка, до речі, також належить до давніх споруд, громада вирішила недоцільним. А стати музейним експонатом, зважаючи на величну і водночас трагічну долю, йому, як заявляє науковий співробітник історико-культурного заповідника Ольга Гавриленко, не просто доречно, а необ-хідно, щоб таким чином перевтілитися в наочний посібник з вивчення історії рідного краю. А ще, без сумніву, дзвін прекрасно доповнив виставку „Скарби наші духовні”, зайнявши на ній чільне місце.
Тривалий час вищезгаданий дзвін був “найпотужнішим” не тільки в Дубні, але й в усій навколишній окрузі. Було також, що десятки років він мовчав. Під час військових дій його вивозили з міста, а потім знову повертали, про що ще й досі нагадує смолянистий напис на святині – „на Дубно”.
Цікаво, що декілька разів півторатонної ваги дзвона не витримували „вуха”, надломлювалися, їх приварювали знову, укріплювали – і найстаріший волинський дзвін знову та знову „розривав” тишу своїм багатоголоссям.
Та ось сталося непоправне – дзвін тріснув, витримавши за всю свою багатовікову історію мільйони ударів. Тримати його на дзвіниці, яка, до речі, також належить до давніх споруд, громада вирішила недоцільним. А стати музейним експонатом, зважаючи на величну і водночас трагічну долю, йому, як заявляє науковий співробітник історико-культурного заповідника Ольга Гавриленко, не просто доречно, а необ-хідно, щоб таким чином перевтілитися в наочний посібник з вивчення історії рідного краю. А ще, без сумніву, дзвін прекрасно доповнив виставку „Скарби наші духовні”, зайнявши на ній чільне місце.
Сергій Новак,
Рівненська область
Рівненська область
| Comments: |
