Не там, дядьку, шукаєте банду

“Прочитав статтю “Мороз – рятівник чи зрадник?” і вирішив написати цей лист. Чи Ви його опублікуєте – не знаю. Але хочу висловити свою думку поки що не про Мороза, а про Вас, Вашу газету і про спонсора “Західінкомбанк”. На мій, як говориться, мужицький розум, думаю, в Україні буде творитися “бардак” до того часу, коли при владі і на всіх керівних посадах будуть такі перевертні, як Ви.
Як можна за такий короткий час змінити свій світогляд? Народитись в радянський час, вчитись в радянській школі, закінчити радянський вуз, а зараз стати націоналістом і прославляти теперішню владу, так звану демократію і сьогоднішній устрій. Коли так звані перевертні поставали банкірами, підприємцями-буржуа і сидять на тілі народу, як гнійні прищі, обдурюючи народ у всьому, підтасувавши закони під себе і свої справи. Надіюсь, що це не тільки моя думка. Часто, проходячи біля редакції і біля банку, я бачу, скільки у Вашому дворі знаходиться дорогих автомобілів, як в охорони лиснять від жиру морди. Хочеться запитати, за які “шиші” це все? Чи Ви, може, вкалуєте на будівництві по 16 годин? Хоча, здається, якийсь Ваш підопічний був на заробітках у Португалії. Ви, напевно, вивчили політекономіку і засвоїли перший закон соціалізму: кожному – по труду, кожному – по здібностях. Так, здається?
Як гарно Ви часто у своїй газеті хвалите “Західінкомбанк”, а він – Вас. Як гарно в колі сім’ї святкуєте свої ювілеї – нагадує Сіцілію.
А що для мене, читача, значила рубрика “Якби я мав мільйон”. Це треба таке придумати і писати, а врешті-решт обдурити і подарувати міх зерна. А як Ваші журналісти описують роки Вітчизняної війни і роль Радянської Армії та УПА у перемозі над фашизмом. Складається враження, що вони брали участь і все це пройшли, хоча їм за тридцять. Мені здається, що якби зараз була зміна влади, Ви б, як у фільмі “Весілля в Малинівці”, змінили картузи.
А писати про Мороза – рятівник він чи зрадник – поки що не буду. Богу дякувати, вже попробував майданутих, попробую ще понятій. Може, між зеками є порядні люди. Час покаже. А простій людині треба надіятися тільки на себе. Так що мені здається, Вам і Вашій газеті підходить назва “Вісник і Банда”.           В.Марчук, село Дерно”.

Чесно кажучи, особисто мене ці роздуми абсолютно не здивували, бо серед моїх земляків ще чимало з такою, перепрошую, позавчорашньою свідомістю. Що ж, можна ходити рідною землею, а можна її топтати... Однак абсолютно не зрозуміло: чому це ми, працівники редакції та “Західінкомбанку”, перевертні? Я теж, як і більшість українських громадян, навчалася у радянській школі, закінчувала радянський вуз. А що, був інший вибір? Чи треба було рости неуками? Навіть за кордон податися було абсолютно неможливо. Совєти боялися “радянську людину” бодай у туристичну поїздку випустити. Путівку треба було ще “заслужити” чи знати у кого “купити”...
Так, ми націоналісти і хочемо, як сказав Михайло Старицький,  “всі віри поважать, не запрягать в ярмо душі живої, не нищити у люду його волі і не творить з братів собі рабів...”
За короткий час світогляд не зміниш і не виховаєш. Ви думаєте, що всі українці, живучи при совєтах, щиро раділи брат-ньому сусіду й не розуміли, в якій прірві опинилися? Думаєте, не намагалися чинити опір? Чим для сміливців це закінчувалося, не треба розповідати. Сибірськими тюрмами. Хто це робив більш делікатно – тих хлопці з КДБ так само “делікатно” попереджали. Біда наша в тім, що ми віками стояли на колінах перед Москвою, і тому вона багатьом видавалася великою. Піднімалися поодинці, “а якби ж то разом, а якби усі!” Світогляд, а точніше натура, як правило, дається з молоком матері. Тобто передається генно з покоління в покоління. Ви знаєте, що означає слово “геноцид”? Дослівно з грецької – “винищення роду”. Нема чому дивуватися, що у нас стільки запроданців, бо кращих національно свідомих людей винищували. І робили це не місяць і не рік, а сотні літ! Залишалися ті, хто мислив “моя хата скраю, нічого не знаю”, хто боявся навіть носа висунути, коли треба було кулак наставити. У багатьох думки лише про корито, бо про що може думати злиденний духом? А якими можемо бути, якщо нас вчили дбати тільки про “канонічне православ’я”, а не про Заповіді Божі, що заповів Ісус і доручив своїм апостолам проповідувати їх по всій землі.
Владу не треба прославляти, і ми цього ніколи не робили. Коли хтось з владних людей заслуговував доброго слова, то чому його було не сказати? Так само й критикуємо її. Погоджуся, можливо, замало. Але під жодну владу не стелилися! До демократії нам ще далеко, отож, і треба робити все, щоб навчитися жити, як живуть у демократичних країнах. Наш читач, як зрозуміла, нудьгує за радянськими часами. Йому там було, напевно, добре. Може, вмів гарно прислужитися тій владі. Бо хто мав свою думку, тому було, ой, непросто.
Звідки Ви взяли, пане Марчук, що перевертні поставали банкірами чи підприємцями-буржуа? Вибачте, але щоб стати підприємцем, а тим паче банкіром, то насамперед треба мати оливу в голові. У всьому світі більше платять тим, хто працює “клепкою”, а не руками. Я виросла в селі і знаю, що фізична праця дуже важка та виснажлива й вартує вона значно більше, ніж мають за неї селяни. Але, повірте, гроші, які ми заробляємо, бо спонсорів не маємо і не крадемо ні в кого, теж даються нам нелегко. Вас дуже дратують гарні автомобілі. Звичайно, при совєтах їх стільки не було. По-перше, купити авто міг той, хто справді крав чи жив на хабарах, до того ж належав до номенклатури чи давав “взятку”. А крали все, починаючи з торбини пшениці чи осипки на фермі і закінчуючи мільйонними сумами – залежно від того, хто де працював. Саме при совєтах ця “злодійська пухлина” з’явилася і розрослася у чиновників та можновладців незалежної України. Вони, “радянські керманичі”, й заходилися її “прихватизовувати”. Тільки робили це вже відверто і безбоязно.

Так, наш “підопічний” – журналіст Костя Гарбарчук, коли захотів мати свій будинок, то не скаржився, як погано жити, і не заглядав “від горя у чарку”, а справді поїхав у Португалію, де тяжким трудом заробив собі гроші. Тепер живе у гарній хаті. І ювілеї ми вміємо святкувати: випити по чарчині, заспівати гарну пісню. Для цього живемо й трудимося. Чим це Вам, цікаво, нагадує Сіцілію, про яку Ви, більш ніж переконана, і уявлення не маєте? Нам ще до “Сіцілії” дай, Боже, дожити... От коли б ми ходили й побиралися, то тоді, певно, не були б “бандою”?  Із “Західінкомбанком” ми у нормальних стосунках, як і з багатьма іншими фірмами. А що, Ви отримали б задоволення, якби ми виплескували у їхній бік жовч? І нарешті, коли це Ви у “Західінкомбанку” бачили, що в “охорони від жиру лиснять морди”. Направду в нас нема жодного такого охоронця – усі підтягнуті, змужнілі чоловіки. А мають гарний вигляд, бо не пропадають у “забігайлівках”. Як правило, це колишні військові. В банку чимало працівників, які пройшли через афганське пекло. І тоді Україна була не в НАТО (чого тепер так бояться), а в союзних військах. За що українські матері втратили тисячі своїх синів?! Бо це була воля імперської Москви.
Щодо рубрики “Якби я мав мільйон...”, вона вдалася – адже у своїх листах читачі показали, хто вони. І, як правило, усі готові були поділитися цим мільйоном з іншими. Ми нікого не збиралися дурити, бо жодним словом не обіцяли вручити мільйон грішми. На жаль, у нас його ще нема.
Про ОУН і УПА так само, як про Другу світову війну, знаємо багато, бо ХОЧЕМО ЗНАТИ, а не жити тією брехнею, яку нам розказували радянські підручники! Очевидців, яким є що розказати, ще багато. Так само вже стають доступними архівні документи, які при совєтах тримали за десятьма замками. Чому? Може, здогадаєтеся.
Якщо для вас ті люди, які виборювали правду на Майдані, “майдануті”, то можу сказати лише одне: чого Івась не навчився, того Іван знати не буде. Ми не можемо на-діятися ні на кого, а лише на себе, так, як це роблять усі народи Європи: не мовчать і не ковтають те, що їм підносить влада. А нам давай тільки дешеву ковбасу (через місяць – дешевий газ), а потім ще й мусимо жерти блювотину – від тих дешевих подачок верне. Треба вчитися допевнятися за СЕБЕ і за ДІТЕЙ! Що ж, як Вам не вистачило “понятій” при Кучмі, то при Януковичу “добавлять”. Як на мене, називати Мороза зрадником зам’яко, він належить до тих, про кого кажуть “продажна шкура”. Таких ще багато. Бо якщо народився соколом – то літати, а якщо чорним вороном – то клювати...