«Перша нота – нота «до», наші «Баби» – від і до!»

Донезмоги розкуті жіночки відверто колгоспного вигляду, у фуфайках і гумових чоботях, виробляли на сцені хтозна-що: співали „Чорний бумер” і реп, танцювали на спині, „крили” молодіжним жаргоном одна одну і публіку. Народ не очікував такого жару від не зовсім юних артисток і вітав кожну репліку вигуками: „Ну і баби!” А „Баби” (так насправді звуть цей смішний колектив), закінчивши виступ, переодягнулися і стали симпатичними й статечними жіночками.
„Вчителі?” – не повірила я, коли вони представились. Бачити веселого педагога вдається, правду кажучи, вкрай рідко, а тут на тобі – ціла учительська...
Гурт „Баби” у своєму незмінному складі цьогоріч святкує ювілей. 15 років тому дев’ятеро педагогів з другого тернопільського профтехучилища (зараз – Центру професійно-технічної освіти №1) нашвидкуруч збилися у колектив, щоб привітати концертом „дорогих чоловіків” з Днем радянської армії. Під гаслом „Аби нас шлях не трафив!” зобразили бабів з колгоспу „Довгий шлях до комунізму” – і мали приголомшливий успіх. Відтак, вирішили не розбігатися і продовжувати у тому ж дусі. На початках тішили свіжими шедеврами колег та учнів, а тепер створюють ажіотаж на Тернопільщині та в регіонах. Торік, приміром, колектив завоював гран-прі на ІІ Міжнародному фестивалі гумору „Карпатський словоблуд” в Ужгороді.
Проблема з назвою для гурту вирішилася автоматично завдяки якомусь глядачеві, котрий на одному концерті палко вигукував: „Баби! Баби!” Артисти запевняють, що назва для них не є образливою, адже – „Ми баби і є”. Єдиний чоловік і водночас керівник колективу Володимир Григоращук (на сцені – баяніст Дзюньо) теж нічого проти „бабів” ні у прямому, ні у переносному значенні не має. „Я їх люблю, і вони мене, як пси діда на вузькій вулиці”, – жартує пан Володимир.  
Колектив намагається завше бути „у темі” всіх значимих подій, якими живе суспільство, не забуває і про локальні проблеми рідного міста та училища. Із сатиричною метою відстежують педагоги також найуживаніші сленгові слівця, сподіваючись, що молодь зверне увагу на вбогість блатної фені і вживатиме її рідше. Усі свої віршовані і прозові приколи вчителі придумують самі. Приклад насиченого жаргоном словоблуддя навела учасниця гурту Ярослава Станько: „Моєму Миколі, як він приїздить до села, кажу: „Миколо, допоможи мені!” А він: „Бабо, від тебе штиняє. Я тобі не Микола, я Колян”. „Миколо, – кажу, – дам тобі пирогів до Тернополя”. – „Мені не треба пирогів, бабла давай!” – „Та я тобі, Миколо, як дам „зелених” і „капусти”, то не очуняєш і пошвартуєш до Тернополя й без бабла, й без торби!” Після декламації подібних шедеврів „Баби” підсумовують: „Отаку-то мову, люди добрі, наші діти мають. У яких тільки словниках ті слова читають? Різні кіна, бойовики, мати-перемати... Діти, нашу рідну мову треба шанувати”.
Днями колективу „Баби” офіційно присвоєно звання народного, з чим ми його і вітаємо.