Буковинські Мамаївці – найбагатше село в Україні

Батьківщина Дмитра Гнатюка

Село Мамаївці відоме ще з 1580 року (тут було знайдено двадцять археологічних пам’яток історичного значення). Старі і Нові Мамаївці пізніше були перейменовані у села Новосілка і Старосілля. Нарешті 1991 року їх знову об’єднали в одне село і повернули справжню історичну назву – Мамаївці, в якому зараз проживає майже шість тисяч жителів.
Насамперед хочу зазначити, що тут 1925 року народився Дмитро Гнатюк – гордість і слава України, нині головний режисер Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка, народний артист і Герой України. Думаю, що його неперевершеним голосом-баритоном захоплюються не лише українці, а й інші народи. Нам він ближчий виконанням саме українських авторських і народних пісень («Гандзя», «Черемшина», «Ніч яка місячна» і т.д.). Від таких пісень у його виконанні, як наприклад, «Летять, ніби чайки», «Ой, не шуми, луже» навіть терпне тіло. А скільки трепетних почуттів викликають слова, коли він виконує “...літа на зиму повернули, пливуть в осінній хмурості, а я люблю, а  я  люблю, люблю, як в юності!” У Мамаївцях й досі проживає його родина (брата-націоналіста знищили енкаведисти, але про це дізналися нещодавно). Невідомо, як склалася б доля  корифея української сцени, якби у документах про брата не значилося «пропав безвісти». Село, відколи артист його покинув, так «розрослося» (тут дійсно багато вулиць і провулочків), що навіть одного разу Дмитро Гнатюк запитував односельчан, як дістатися до сестри.

До Чернівців і в селі – їздять на таксі

Найбільше, чим вразили мене Мамаївці, коли лишень в’їжджали у село, – це акуратністю, добротністю і численними виробничими структурами. Те, що це село надзвичайно економічно розвинуте, деякою мірою посприяло його географічне розміщення – розташоване за 10 кілометрів від Чернівців і на міжнародній трасі. Але найголовніше, думаю, те, що тут дуже зацьонті люди. Як сказав місцевий бізнесмен пан Ярослав, «мамаївці, то такий народ: якщо у сусіда гарна хата, то у мене має бути ще гарніша, якщо у сусіда авто дороге, то у мене буде ще дорожче». У цьому селі й справді дуже гарні будівлі. Якщо до наших добротних будинків додати буковинську народну колористику, то можна уявити тамтешні хороми.
Скільки у селі виробничих підприємств і різноманітних фірм – важко перелічити! Відмічу лишень, що в Мамаївцях поширене таке собі «хатнє виробництво» – виготовлення вінків та кошиків для траурних церемоній. Вони відразу вивішуються на огорожах, тому покупці, як правило, – «з коліс». Уявіть собі, що в селі є чотири ресторани, і такі, з якими навіть нашим луцьким не «тягатися». Тут декілька відділень банків, є дві фірми, що надають послуги таксі, салон краси, перукарня, шикарний магазин з продажу керамічної плитки, сантехніки й аксесуарів для ванних кімнат. У Мамаївцях аж сім храмів. Про виробничі структури тамтешнього села писати можна багато.
Особисто мене вразила ще й гостинність мамаївців. Не знаю, можливо, поталанило потрапити саме до такого господаря – власника готельного комплексу «У козака Мамая» пана Ярослава Николюка, проте рекомендую при нагоді зупинитися саме тут. У готелі – сучасні номери з усіма зручностями. Також сауна з басейном, більярдний зал, ресторан зі смачною кухнею та «живою» музикою. А двір зі ставочком та літніми альтанками – маленький буковинський рай! Для мене, журналіста, ще й сам господар – безцінний співрозмовник: ерудований щирий українець, з тонким почуттям гумору. На цього українського газду галичанського походження працювали навіть американці. У будівництві пан Ярослав використовує сучасні технології, які саме й впроваджували заокеанські заробітчани.
Перебування на прекрасній буковинській землі залишило найкращі враження, за що щиро дякую насамперед пану Ярославу й колегам-журналістам Петру Кобевку та Валентині Мацерук.