Хоч роками ще малі, на татамі – трударі

Розговорити симпатичне чорняве дівчатко з Крупи було непросто. Бо голосок у Діани надто тихий і сама вона дуже скромна, тому і неохоче ділилася успіхами. Та ще й через те гупання та ляскання тіл об мат (у спортзалі йшли тренування) нічого не було чути. “Хіба їм не боляче?” – запитую здригаючись тренера Олега Сакіра, на що він хитро усміхається: “Вже звикли. Їхні м’язи адаптувалися і стали пружними”.
Чемпіонка Діана Галух навчається у сьомому класі Крупівської НСШ, а тренується у “Колосі” вже третій рік. І це їй подобається. Оскільки відвідують секцію дзюдо тільки п’ять дівчаток, Діані дістається партнер-суперник з хлопчиків. Як захопилася цим далеко не жіночим видом спорту? Все, виявляється, дуже просто: її тато і мама – колишні спортивні інструктори. Тато не раз, граючись, показував прийоми вільної боротьби. А прийшла вона у секцію слідом за двоюрідним братом Олегом. Навіть здалося спочатку, що це неважко, а тепер розуміє: щоб перемагати, потрібно добре попотіти на тренуваннях. На мій подив “Невже не захоплюють дівочі інтереси?» Діана каже мляво: “Я граю ще у шашки та теніс і люблю малювати”.
Тренер Діани Олег Сакір скаже: “Та вона скромна і тиха, як мишка, хоча не раз вигравала міжнародні чемпіонати. Зокрема у Польщі, Житомирі та Рівному. Ми дивуємося, як при такій скромності так можна битися і перемагати». А втім, як роз’яснює Олег Борисович, у японській боротьбі перемагає кмітливість і розум. Той завжди на коні, хто психологічно випереджає на крок намір супротивника. На татамі Діана – просто королева. Так впевнено і, здається, без жодної напруги кидає та й кидає через себе супротивника.
І зізнається, що хоче йти у дорослий спорт та стати тренером. А тато тішиться, що хоч донька виправдає його сподівання. Адже вона не знаходить собі місця, коли у спортивній секції вимушені канікули.

Водночас, як Діана захищала честь Волині на чемпіонаті із самбо у Миколаєві, Стас Крищук виборював першість із дзюдо в Одесі. Правда, до чемпіонської стрічки трішки не дотягнув п’ятикласник, але впевнено взяв другий результат. Хлопчина вже має на рахунку немало перемог. До речі, його тато Анатолій Крищук був свого часу чемпіоном СРСР з дзюдо.
На компромісне запитання “Ти вмієш, напевно, постояти за себе, коли задираються ровесники?” відповідає відверто: “Ніхто до мене не задирається, бо я й сам добре це вмію і належу до порушників дисципліни”.
Але Стасику, як і Діані, слава не запаморочує голови. Навчається він у п’ятому класі Луцької гімназії №21 дуже добре, хоча й дисципліна кульгає. Додатково студіює англійську та комп’ютер, адже мріє стати програмістом. На все у нього вистачає часу, бо тільки двадцять хвилин після занять у школі дозволяє собі розслаблюватися – і відразу сідає за уроки, щоб встигнути на тренування. А вони чотири дні на тиждень. Та це для Стаса – улюблена справа, позаяк він хоче бути сильним і фізично витривалим. І звісно, як усякий підліток, поклоняється кумирам. Хотів би стати майстром дзюдо, як одинадцятикласник їхньої школи Володимир Шайдевич. Захоплюється срібним призером із дзюдо Романом Гонтюхом та бронзовим – Русланом Машуренком, які показали клас у Сіднеї. І свого семирічного братика Артема вже “заразив” своїм захопленням.

Чемпіонату України дітям не бачити б, якби їхні батьки не були такими фанатами. Бо перспективним дітям на змагання ні обласний, ні міський спорткомітети не виділили ні копієчки. Батьки самі змушені були вкотре “пускати шапку по колу”. Став меценатом дзюдо і Вадим Вітинський – тренер Олега Сакіра,  який знову повернувся тренером у секцію. Каже: “Це – моє життя”. Батьки теж їдуть з дітьми на змагання. Правда, у Миколаїв Віктору Галуху не вдалося з донькою поїхати – мусово було засіяти-засадити два гектари землі.
Не менший фанат і батько Стаса Анатолій Крищук. Вони удвох не просто тішаться успіхами своїх дітей, а й обговорюють їхні тактичні прорахунки та перспективи. Що не кажи, а їхні діти мають серйозне заняття і не спокусяться бозна-чим. Та й зуміють, якщо треба, себе захистити.
Мирослава МАНЕЛЮК,
м. Луцьк