Марійку викрали з могили

Одне з найтяжчих випробувань для матері – хоронити власну дитину. Жителька села Невірків Корецького району Рівненської області Галина Дмитрук та її чоловік Євген похоронили двох доньок: у липні 1999 року померла другокласниця Марійка, не доживши до дев’яти років два місяці, а в березні 2000-го – семирічна Таня. Але це ще не всі випробування, які випали на долю цієї сім’ї. Досить часто ми чуємо, що пропадають діти, але живі. А в Дмитруків викрали мертву дитину на третій день після похорону. Якісь нелюди розкопали могилу і забрали тіло дівчинки...

Галина Петрівна та Євген Васильович Дмитруки побралися у 1984 році. У 1985-му народилася найстарша дочка Люда. Через п’ять років Галина народила другу дівчинку – Марійку, в 1993 році – третю донечку Таню. Всі дівчатка змалечку хворіли, їм ставили найрізноматніші діагнози: спочатку коклюш, згодом інші дитячі легеневі хвороби.
– Вони з дитинства дуже кашляли, – згадує мама. – Аж синіли губи і нігтики на руках. Діти від кашлю просто задихалися.
Обстежували їх і в тубдиспансері, і в обласній дитячій лікарні.
У 1996 році всім трьом дочкам Дмитруків у Києві поставили досить серйозний діагноз – муковісцидоз. Це дуже рідкісна спадкова хвороба, що надзвичайно важко піддається діагностуванню та лікуванню.
– У травні 1999 року дітей обстежували у Львові англійські медики, – розповідає Галина Петрівна. – Спочатку Марійку, а згодом і Таню. Показали, як масаж робити. Нам потрібно було інгалятор, який тоді коштував сто доларів. Англійці мені сказали, що у них з таким діагнозом доживають до 40 і навіть до 60 років. І в Україні є 200 діток, хворих на муковісцидоз. Пояснили – захворювання передається генетично, навіть через кілька поколінь. Мій чоловік – з близнят, його сестра померла, коли їй було лише місяць. Тоді написали, що від коклюшу, а може, то ця хвороба. Це ми вже тепер так думаємо.
Після повернення зі Львова на початку липня стан здоров’я середньої дочки, восьмирічної Марійки, значно погіршився. Мама відразу повезла дитину у Рівне в обласну дитячу лікарню.
– Ми ледве доїхали, – витираючи сльози, згадує жінка. – Я просила зупинити автобус, махала рушничком на неї, бо дитина задихалася. І в лікарню я Марійку несла на руках, бо вона вже не могла йти. Медики відразу підключили їй кисневий апарат. Дитина помирала в реанімації у мене на руках в ніч з 12 на 13 липня. Перед цим дві останні доби вона спала, а на свято Петра й Павла прокинулася, прийшла до тями, навіть говорила зі мною, хоч і важко їй було. Але відкрити очі вже не мала сил. Після смерті Марійки мене лікарка покликала і пояснила, що під грудьми дитині треба зробити надріз, бо є здуття животика. Я була замордована, змучена, затуркана, тож погодилася. А розтин тіла ми не робили. Начмед дозволив. Для чого ще її різати? Маленька худенька дитина, тим більше, що медики добре знали діагноз. Але той надріз лікарі все-таки зробили. Я ще й зараз каюся, що дала дозвіл.
В середу,14 липня, у Невіркові хоронили Марійку Дмитрук. Розділити горе цієї сім’ї прийшло дуже багато людей, велика родина. Наступного дня батьки і найближчі родичі знову пішли на кладовище помолитися за упокій її дитячої душі. В п’ятницю мама Галина з двома дочками знову пішли провідати Марійку. Вінки і квіти на могилі були на місці.

Материнське серце підказало: в ямі дитини немає

– В суботу я з подругою поверталася з базару, ми в неділю мали дев’ять днів робити, – згадує ті драматичні події Галина Петрівна. – Я знову забігла на кладовище, підійшла до могили: бачу, земля навколо підметена, а ми ж стільки ходили, натоптали. Взялася за хрест, а він падає і весь вимазаний піском. Придивилася – вінки не так стоять, я ж добре пам’ятаю, як були. Це мене насторожило. Ще й зараз бачу біля могили два чоловічі сліди великого розміру. Мені аж моторошно стало. Подруга гукає, щоб вже йти додому, та я їй відразу сказала: “В могилі немає моєї Марійки, хтось її забрав”. Вона стала заспокоювати, що це з горя мені таке ввижається. Прийшли додому, я всім розповідаю, а ніхто не вірить. І зробили мене дурною, – жінці і зараз боляче це згадувати. Але ж материнське серце не обманеш.  
– В неділю пішли до церкви, зробили дев’ять днів. Знову всіх переконую – нема дитини, і все.
Наступного дня Дмитруки поїхали в Корецьку прокуратуру. Там також ніхто не хотів вірити, але могилу розкопати дозволили у присутності сільського голови або когось з місцевих депутатів.
– Ми взяли священика, і тільки зібралися їхати, як десь взялася величезна хмара і розпочалася сильна гроза, – розповідає жінка. – На кладовище ми поїхали після дощу, який змив усі сліди. Зійшлося багато людей, почали розкопувати могилу. Я відразу зрозуміла – Марійки там немає, бо в землі попадалися квіти з вінків, свічки. Дійшли до гробика, а далі ніхто не хоче копати. Тоді у яму вскочив мій свекор і каже: “Є труна, але без верхньої дошки. Дитини немає, тільки подушка залишилася”. Забрали навіть одяг та іграшки, які ми клали в труну. Для нас, та й для всього села це був шок! Хто міг таке зробити і для чого?! До цих пір не можу зрозуміти. Після цього у свекра стався інфаркт – не витримало серце. Зразу приїхали з прокуратури та з міліції, ходили по селу, по городах, скрізь шукали, людей розпитували. Результату ніякого. Тільки з’ясували, що того вечора бачили в селі якусь іномарку неподалік кладовища.
Галина Петрівна згадує, що саме тієї ночі, коли викрали Марійку, їй снилося, як чотири рослих чоловіки йшли селом, обійшли навколо їхньої хати і попрямували далі.
– Ми тоді жили в іншій хаті, біля ферми, і в ту ніч дуже кричали сови. Я вранці казала: “Що то має бути? Щось таке твориться”. А пташки просто несамовито кричали, – пригадує вона. – Тоді висувалися різні версії, я не можу стверджувати, що до викрадення причетні медики, бо в мене немає доказів. Кому потрібна мертва, замучена недугою дитина. Вона за час хвороби геть висохла. І в Англію її не могли вивезти через стільки кордонів, бо це нереально. У них також є хворі на муковісцидоз. В мене в голові не вкладається. Мені вже й казали, що Марійку забрали сатанисти. Всяке довелося чути.

На лист про допомогу Людмила Кучма не відгукнулася

Вбита горем мати звернулася по допомогу до різноманітних провидців та знахарок. Одна з них їй розповіла, в яку пору брали і нібито повезли тіло по київській трасі в бік столиці. Порадила батькам дитину не шукати, бо все одно не знайдуть. А ясновидиця з Рівного приголомшила ще страшнішою новиною: “До року у вашій хаті буде знову покійник”. І це передбачення збулося. У березні 2000-го від тієї самої хвороби померла найменша донечка Дмитруків – Таня. Вона місяць не дожила до семи років. Цей похорон міліція знімала на відеокамеру і місяць охороняла могилу дівчинки. Тоді батькам сказали, що про викрадення дитини доповідали тодішньому президентові Кучмі. Вони написали листа Людмилі Кучмі з проханням допомогти лікувати інших дітей, але ніхто не відгукнувся.
З того часу минуло шість з половиною років. Вже кілька разів у Корці мінялося міліцейське начальство, але Дмитруки так і не отримали відповіді на запитання: хто і з якою метою викрав тіло їхньої дитини?
– Мені ще й зараз сниться жива Марійка, вона розмовляє зі мною, – каже мама. – Вона залишилася такою ж маленькою, як і була. Кілька разів бачила уві сні, як ми її хоронили, знову те саме пережила. Добре бачу, як закопуємо могилу...

Після всього пережитого Галина Дмитрук наважилася народити дитину. Їм сказали: якщо буде хлопчик, то у нього цієї хвороби може й не бути. Поки ми розмовляли, веселий та жвавий Віталик, якому два з половиною роки, грався машинкою. То прибіжить до мами на руки, то за хвилинку втікає до сестрички Люди в сусідню кімнату. Ми також зайшли поговорити з нею. Худенька дівчинка сиділа на ліжку.
– Після школи я нікуди не пішла вчитися, – розпочала нашу розмову двадцятирічна Люда. – Куди підеш, коли в останні роки постійно хворію і дуже часто лежу в лікарні. Регулярно приймаю антибіотики, але майже весь час у мене підвищена температура – 38 градусів. Задишка, важко йти.
– Знаю, дівчатка твого віку мріють десь побувати, світ побачити. А ти про що мрієш? – цікавлюся у Люди.
– В мене є одна найбільша мрія – бути здоровою, – відразу відповідає вона.
– В листопаді лежала в лікарні, – продовжила мама. – То на ліки витратили дві тисячі гривень. А які в нас прибутки? Я отримую 107 гривень на дитину і Людина пенсія – 323 гривні. Чоловік не працює, бо яка в селі робота. Тримаємо господарство: свині, корови, з цього й живемо. З такими прибутками на море не поїдеш. А їй треба хоча б один раз на рік дихати морським повітрям, може, легше було б.

Зараз ця сім’я потребує допомоги. Дмитруки залишилися один на один зі своєю бідою. Держава зовсім їм не допомагає.
Шановні наші читачі! Давайте всім миром допоможемо мамі, яка похоронила двох донечок. Знаємо, нашу газету читають бідні і багаті, але милосердні люди, і сподіваємося, вони відгукнуться. Проявіть милосердя у ці прекрасні Різдвяні дні, підтримайте одне юне життя – і Господь Вас не забуде. Благодійні кошти можна відправити безпосередньо Дмитрукам: село Невірків, Корецький район, Рівненська область, або занести в редакцію, і ми обов’язково передамо їм.

Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область

Що таке муковісцидоз?
Коментує завідувачка пульмонологічного відділення Луцької міської клінічної лікарні Людмила Павлівна ЯНЮК:
– Муковісцидоз – рідкісна важка спадкова хвороба, яка передається генетично з покоління в покоління. Вперше вона описана у 1936 році, а ген муковісцидозу був ідентифікований у 1989 році. Хворобу дуже складно діагностувати. Для нас найдоступніший метод діагностики – так звана потова проба. Ймовірність виживання до 20 років надзвичайно мала. Муковісцидоз практично не піддається лікуванню. Основне лікування – щоденний дренажний масаж грудної клітки й антибіотики. Новим методом є комплексна пересадка органів: серця, легень і печінки.