Волиняни колядували у Страсбурзі

Фольклорно-етнографічний ансамбль “Родина” створено у 1993 році при Волинському училищі культури та мистецтв. Як зазначають самі учасниці, все тримається на ентузіазмі і великій любові до української пісні. Мабуть, саме це і допомогло “Родині” завоювати прихильників на київській сцені і в Криму, в Прибалтиці та Польщі. А нещодавно волиняни повернулися з Франції, де колядували у європарламенті.Ідею створити ансамбль “Родина” викладачі Волинського державного училища культури та мистецтв Ірина Хмілевська та Світлана Ілюшик виношували давно.
– Тоді нас підтримувала ще одна викладачка, Зінаїда Михайлівна Біляєва, – розповідає Світлана Кузьмівна. – Ми довго думали, як назвати ансамбль, і вирішили – “Родина”, адже від початку учасниками були викладачі і їхні діти. А тепер в ньому вже й наші онуки, студенти. Звісно, керувати мені з Іриною Хмілевською таким колективом непросто, адже учні закінчують училище і йдуть з ансамблю, доводиться набирати нових учасників, вчити їх. Нині вже наші випускники мають свої колективи. Знаєте, про що ми мріємо з Іриною? Щоб колись зібрати всіх, хто співав у “Родині”, на спільне свято. Оце гурт вийде!
У творчому доробку колективу – безліч обрядових та побутових пісень, колядок та щедрівок. А нещодавно вийшов диск “Гей, Рождество, Щедрий вечор”, де записано до 30 колядок та щедрівок у виконанні “Родини”. Саме їх минулого року перед Різдвом Христовим в Києві й виконували учасниці ансамблю. Уже тоді волинян запримітили. І нинішнього року для “Родини” була справжня несподіванка, коли міністерство культури України запросило їх відвідвідати Францію.
– Впевненості не було, якось не вірилося, що ми туди поїдемо, – продовжує Світлана Кузьмівна. – Але ми дуже готувалися і десь в душі надіялися. І наша мрія збулася. Всю поїздку нам профінансувало міністерство культури.
До цього ансамбль вже немало виступав. Їх на “Ура!” приймали в Сочі, Ялті, Прибалтиці і Польщі. Колектив є  лауреатом різних міжнародних конкурсів.
– Про нас більше знають в столиці України, аніж у західних областях, – додає Світлана Ілюшик. – Ми тихенько робимо свою справу.
У Франції волиняни поселилися в місті Олухайм (як його називають – місті квітів і спорту). Колядували в раді Європи у Страсбурзі, в українському консульстві, у школах та для людей похилого віку. І для самих волинян був організований чудовий вечір: представники консульства запросили їх на вечерю з українських страв. Як сказали дівчата: “Геть, як вдома, з борщем, голубцями та налисниками із сиром”.
– А чи сподобалися ваші виступи французам?
– Дуже. Вони гарно до нас поставилися і щиро казали, що у волинян треба повчитися, як берегти свої звичаї, традиції, свої діалекти, пісні, свої костюми. У них це все вже втрачено. А нам потрібно зберегти те, що лишилося від наших дідусів і бабусь. А цього пісенного багатства – бездонна криниця, – переконана Світлана Ілюшик.        
– Мене вразило те, що деякі французи навіть плакали, коли ми виконували колядки. Їх вразила наша щирість. Вони відкрили для себе Україну по-новому: співучу, талановиту, яка відтворює свою минувшину не тільки у пісні, колядці, але й в костюмі, – додала учасниця ансамблю Марія Патейчук. – Я, наприклад, родом із села Комарово Маневицького району, і записала там чимало українських пісень. Одну веснянку, яку співають в моєму селі, “Родина” взяла до свого репертуару.
– А де “Родина” купила чи пошила такі гарні костюми?
– На ансамбль спеціально не виділяється й копійки. В училищі немає фольклорного відділу. Тому ми з Іриною Станіславівною жертвуємо своїм вільним часом, щоб щось створити. Звісно, допомагають випускники, студенти. Пісні записують у тих селах, звідки вони родом. Костюми також привозять з різних районів, їх бабусі повиймали зі своїх дерев’яних скринь. Знаєте, непросто переконати 90-річну жінку, яка вже склала старовинний одяг у вузлик і заповіла рідним, аби його поклали їй в труну, що ця сукня, жупан ще можуть послужити людям, що цим одягом можна багатьох глядачів здивувати, що ним хтось буде захоплюватися (як наші українки вміли шити, ткати, вишивати), – каже Світлана Кузьмівна. – І багато хто зі стареньких йде нам назустріч, тому й мають артисти ансамблю “Родина” такі гарні костюми.
Після повернення з Франції волиняни виступили ще й у Києві перед послами на заході “Мистецтво без кордонів”. А нині, сповнені сил, енергії і нових планів, Оксана Зінчук, Світлана Шевчук, Тетяна Домальчук, Оксана Пушко, Марія Патейчук, Надія Томілович, Лідія Карпук, Ганна Омельчук, Оксана Годлевська, Тетяна Лець, Марія Матюк, Оксана Сітовська  колядують в рідних домівках. І разом зі своїми керівниками мріють записати ще багато нових пісень та колядок.

• Нравится
•