Бабця лисих робить кучерявими

Молода медичка бандерівців не злякалася

Анастасію Давидівну Зубрицьку ми знайшли у Костопільській районній лікарні в терапевтичному відділенні. На лікарняному ліжку сиділа худенька бабуся. Уже з перших слів я зрозумів, що до власних хвороб і старості моя співрозмовниця ставиться з гумором.
– Мені в березні буде вісімдесят, – розпочала нашу розмову Анастасія Давидівна. – Вже пора збирати всі документи.
Я ніяк не міг второпати, про які документи йде мова. А жінка, усміхнувшись, пояснила:
– Пропуск треба, щоб на тому світі спокійно лежати.
– Туди і без документів приймуть, – відповідаю їй. – Всі там будемо, тільки в різний час.
Родом вона з Чернігівської області. У війну разом з іншими українськими дівчатами була вивезена на роботу в Німеччину. Чотири роки працювала в селі Байроде біля міста Мюнхаузен.
– Додому поверталася пішки, – згадує бабуся, – у червні 1945 року. Дійшли з такими самими невільниками до Варшави, звідки до Києва нас підвезли, а до Чернігова – знову пішки.
У 1949 році після закінчення фельдшерсько-акушерської школи Настю Зубрицьку направили за розподілом на роботу в Західну Україну. Таким чином вона потрапила в село Глажова Костопільського району Рівненської області. Люди старшого покоління добре пам’ятають скільки тоді медиків, педагогів приїхало до нас з центральних та східних областей. Молоді спеціалісти дуже не хотіли сюди їхати, боялися націоналістів.
– Нас тоді лякали бандерівцями, – розповідає жінка, – але мене вони не зачіпали, я з ними дружила. Не боялася нікого. Вийшла тут заміж, народила дочку. Чоловік помер шість років тому.
В її дільницю входило три села. Роботи у молодої “дохторки” вистачало. У Глажовій була колгоспна пологова палата. Тоді на Поліссі нормальних доріг не було, тому медичці доводилося пологи приймати в селі, ніхто породілль до райцентру в лікарню не возив.
– За час роботи всяке бувало, – згадує Анастасія Давидівна. – Сама відділяла плаценту під час кровотечі, і ніхто в мене не помер.
Самостійно прийняла сто двадцять пологів.

Медичка змолоду зацікавилася народною медициною, адже селяни зверталися до неї з найрізноманітнішими проблемами. Досить часто бувало таке, що ефективніше допомагало лікування травами. Якось вона прочитала досить оригінальний рецепт лікування псоріазу молоком.
– Кип’ятила свіжовидоєне молоко і робила ін’єкції: починала з одного кубика – і до десяти, а потім у зворотному порядку, – каже жінка. – Таким чином лікувала навіть задавнений псоріаз. Тіло стає чистим. Хоча офіційна медицина заборонила цей метод, бо бували абсцеси, а я лікувала. 
І стали в Глажову їхати пацієнти з навколишніх сіл, а згодом і з усієї області, адже, крім псоріазу, Анастасія Давидівна ще й знає унікальні рецепти від випадання волосся. Буває, що лисими стають не тільки чоловіки, а й жінки. Тому це досить серйозна проблема для багатьох людей.
– Щоб зупинити облисіння, спочатку потрібно визначити його причину. Буває таке, що ніяке лікування не допомагає, а інколи, що через два тижні з’являється волосся. Головне, щоб збереглися волосяні корені. Нещодавно з Кузнецовська одна жінка до мене приїжджала. Я її вилікувала, і тепер у неї пишне волосся. А перед цим носила перуку.
Я попросив медичку дати рецепт для укріплення волосся.
– Взяти 100 грамів спирту і корінь чемериці. Дев’ять днів настояти, процідити і втирати після миття голови. В цей час шампунем не користуватися, а мити голову дитячим милом. А ще у 100 грамах лляної олії прокип’ятити п’ять грамів прополісу, 10 грамів квіток звіробою, п’ять грамів кореня аїру і 10 грамів кореня лопуха. Згодом додати 30 грамів бджолиного воску і знову все прокип’ятити. Потрібно три дні втирати настій чемериці, а потім ще три – олійну мазь. Після шести днів лікування прополоскати голову відваром з шишечок хмелю і знову повторити шестиденний курс. Далі помити голову відваром ромашки. Повторити ще раз курс і помити голову пивом. Після такого лікування волосся вже не буде випадати.
За словами Анастасії Давидівни, у неї було чимало пацієнтів, яким вона допомогла. Ще й зараз їдуть до неї люди, і нікому жінка не відмовляє, хоча вже досить поважного віку. Навіть у лікарні її знаходять. Коли ми виходили з палати, жінка сказала:
– Обов’язково напишіть, які у мене в палаті добрі жінки: Люба, Таня й Надя. Мені допомагають. Також хочу подякувати лікарю Тетяні Андріївні Лукашевич і всім медикам терапевтичного відділення за чуйне ставлення.