15 МІЛЬЙОНІВ КИНУТИХ ЛОХІВ
Нещодавно ми отримали листа від нашого дописувача під час минулорічних виборів – небайдужого до долі України Петра Тарасюка із села Самари Ратнівського району на Волині. Читачі “Вісника і К”, мабуть, пригадують його сміливі виступи в газеті “Ми для держави бидло?”, “Куди ми йдемо – в Європу чи в ж..?”. Сьогодні – його роздуми до річниці Помаранчевої революції.
Ось і річниця Помаранчевої революції. З яким багажем ми прийшли до неї? “Люди стали не ті вже”, “свобода слова” – хіба тільки з-за цього ми робили Помаранчеву революцію? А де ж докорінна зміна системи влади в Україні? Де ж ті “нові” підходи?
Я не належу до числа тих людей, які спочатку у щось вірять, а потім різко розчаровуються і проклинають все і всіх на світі. Останні ж події цієї осені “переплюнули” усі попередні 13 років сподівань і розчарувань разом узятих. Адже надто висока ціна була тих надій. На жаль, все сталось не так, як гадалось. Повна душевна стовідсоткова порожнеча, абсолютна відсутність бажання спілкуватися з кимось на тему політичної ситуації в країні і гостре відчуття глибокого розчарування: чому знову так? Скільки ще це фарисейство, лицемірство найвищого гатунку – починаючи від Президента і Уряду та закінчуючи областю, районом, селом – буде продовжуватись? І що то за ціна обкрадених мільйонів людських душ та надій за якусь таку химерну і примарну стабільність в суспільстві та об’єднання сходу і заходу? Чи це й далі продовжується ота облудна гра слів, що не раз звучали з Майдану: “Бандити будуть сидіти в тюрмах!”, “Ми відділимо владу від бізнесу!”, “Справа Гонгадзе – справа честі нової влади!” (чи, може, все-таки старої?), і якнайцинічніше – “Сильні допоможуть слабким!” (читай: багаті світу цього поділяться з бідними). Хлопці, не грайтеся з Майданом, бо Майдан – то вже така сила, яка може змести будь-кого!
Бідою нашої країни є крадії, брехуни і корупціонери. Славнозвісний пан Щербань спокійно емігрував до США у квітні цього року вже при новій владі, а не при бандитському режимі Кучми. А ще скільки їх залишилося “спокійно жити” в Україні!
Так, я помилився (коли писав вам раніше) в головному: Помаранчева революція не змогла змінити систему влади в Україні. Але передбачив ось це. Журналісти із сірковими очима відразу ж взяли на повну котушку в обструкцію опальну екс-прем’єрку Тимошенко після її відставки в угоду не відомо поки що кому. Чи, може, це за звичкою і по інерції совкового менталітету? Мовляв, ось хто знову з’їв наше сало. А уся та безлика маса різних начальничків і підначальничків, які буквально ще вчора рвали на шматки Ющенка (передвиборні агітки проти нього) і фальсифікували вибори своїм адмінресурсом – сьогодні в ранзі переможців. Мовляв, ми вже тепер хазяї становища! Вони, було, зразу після виборів опустили носа, так би мовити, злякалися нової влади і Закону. Але переляк минув, вони швидко оговталися, зорієнтувалися в ситуації і зараз всім показують з притаманною їм запопадливістю: які ми круті хлопці в новій владі і наскільки ми помаранчевіші за інших! Ющенка вони так і називають – “наш Президент”! Як бридко все це споглядати, цю безвольну і безлику біомасу підлабузників і пристосуванців різних мастей. Яка гидота! Президенте, гони їх від себе, бо вони й тебе продадуть. Найбільша біда нашої влади – це те, що вона “упорно” не розбирається в людях, тим більше в кадрах. Або не хоче розбиратись – підлабузники повністю влаштовують.
Зараз, вже оговтавшись, весь цей політичний мотлох почав з поспіхом і лихоманкою легалізовуватися в якісь дуті партії, приписуючи собі лідерство і якісь заслуги перед Президентом та народом – аби будь-якою ціною виграти вибори 2006 року. В хід пішли дешеві трюки: роздають цукор і борошно мішками, дешеві музичні центри для сільських клубів... Тут головне вчасно запудрити мізки виборцю, а далі – справа техніки.
Шановний “Віснику і Ко”, не хочу більше травити собі і без того отруєну душу. Надсилаю вам знімочок, як спомин про колишнє щасливе минуле. Я дуже щасливий і дуже вдячний лідерам Помаранчевої революції за даровані мені і всім учасникам тих подій “дні щасливих ілюзій”, які ми пережили на Майдані незалежності в Києві минулої осені. Навіть заради цього варто було жити і боротись. Уважно вдивіться в обличчя цих дорослих чоловіків: вони стоять, як малі діти, зі святим і наївним поглядом, з вірою у світле майбутнє твоє, Україно! З вірою у щось “таке”, від чого стає радісно і тепло на душі навіть в холодну і мокру погоду. “...Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно!” За “світле майбутнє” твоє, Україно, голосували і боролися близько 15 мільйонів кинутих лохів. І цей лохотрон відбувся на всіх рівнях однаково: одні використали інших, аби самим прийти до влади – від Президента, Уряду до райдержадміністрацій. Ну, хто бажає мені це заперечити?
Нічого абсолютно не змінилося в Україні після Помаранчевої революції – не треба було тоді нас водити за носа. Але ще жевріє в спустошеній душі якась одна надія – на конституційну реформу, але при застереженні, що це не черговий передвиборчий лохотрон хитрих хлопців для довірливих наївних простаків – нас з вами”.
Я не належу до числа тих людей, які спочатку у щось вірять, а потім різко розчаровуються і проклинають все і всіх на світі. Останні ж події цієї осені “переплюнули” усі попередні 13 років сподівань і розчарувань разом узятих. Адже надто висока ціна була тих надій. На жаль, все сталось не так, як гадалось. Повна душевна стовідсоткова порожнеча, абсолютна відсутність бажання спілкуватися з кимось на тему політичної ситуації в країні і гостре відчуття глибокого розчарування: чому знову так? Скільки ще це фарисейство, лицемірство найвищого гатунку – починаючи від Президента і Уряду та закінчуючи областю, районом, селом – буде продовжуватись? І що то за ціна обкрадених мільйонів людських душ та надій за якусь таку химерну і примарну стабільність в суспільстві та об’єднання сходу і заходу? Чи це й далі продовжується ота облудна гра слів, що не раз звучали з Майдану: “Бандити будуть сидіти в тюрмах!”, “Ми відділимо владу від бізнесу!”, “Справа Гонгадзе – справа честі нової влади!” (чи, може, все-таки старої?), і якнайцинічніше – “Сильні допоможуть слабким!” (читай: багаті світу цього поділяться з бідними). Хлопці, не грайтеся з Майданом, бо Майдан – то вже така сила, яка може змести будь-кого!
Бідою нашої країни є крадії, брехуни і корупціонери. Славнозвісний пан Щербань спокійно емігрував до США у квітні цього року вже при новій владі, а не при бандитському режимі Кучми. А ще скільки їх залишилося “спокійно жити” в Україні!
Так, я помилився (коли писав вам раніше) в головному: Помаранчева революція не змогла змінити систему влади в Україні. Але передбачив ось це. Журналісти із сірковими очима відразу ж взяли на повну котушку в обструкцію опальну екс-прем’єрку Тимошенко після її відставки в угоду не відомо поки що кому. Чи, може, це за звичкою і по інерції совкового менталітету? Мовляв, ось хто знову з’їв наше сало. А уся та безлика маса різних начальничків і підначальничків, які буквально ще вчора рвали на шматки Ющенка (передвиборні агітки проти нього) і фальсифікували вибори своїм адмінресурсом – сьогодні в ранзі переможців. Мовляв, ми вже тепер хазяї становища! Вони, було, зразу після виборів опустили носа, так би мовити, злякалися нової влади і Закону. Але переляк минув, вони швидко оговталися, зорієнтувалися в ситуації і зараз всім показують з притаманною їм запопадливістю: які ми круті хлопці в новій владі і наскільки ми помаранчевіші за інших! Ющенка вони так і називають – “наш Президент”! Як бридко все це споглядати, цю безвольну і безлику біомасу підлабузників і пристосуванців різних мастей. Яка гидота! Президенте, гони їх від себе, бо вони й тебе продадуть. Найбільша біда нашої влади – це те, що вона “упорно” не розбирається в людях, тим більше в кадрах. Або не хоче розбиратись – підлабузники повністю влаштовують.
Зараз, вже оговтавшись, весь цей політичний мотлох почав з поспіхом і лихоманкою легалізовуватися в якісь дуті партії, приписуючи собі лідерство і якісь заслуги перед Президентом та народом – аби будь-якою ціною виграти вибори 2006 року. В хід пішли дешеві трюки: роздають цукор і борошно мішками, дешеві музичні центри для сільських клубів... Тут головне вчасно запудрити мізки виборцю, а далі – справа техніки.
Шановний “Віснику і Ко”, не хочу більше травити собі і без того отруєну душу. Надсилаю вам знімочок, як спомин про колишнє щасливе минуле. Я дуже щасливий і дуже вдячний лідерам Помаранчевої революції за даровані мені і всім учасникам тих подій “дні щасливих ілюзій”, які ми пережили на Майдані незалежності в Києві минулої осені. Навіть заради цього варто було жити і боротись. Уважно вдивіться в обличчя цих дорослих чоловіків: вони стоять, як малі діти, зі святим і наївним поглядом, з вірою у світле майбутнє твоє, Україно! З вірою у щось “таке”, від чого стає радісно і тепло на душі навіть в холодну і мокру погоду. “...Не спи, моя рідна земля, прокинься, моя Україно!” За “світле майбутнє” твоє, Україно, голосували і боролися близько 15 мільйонів кинутих лохів. І цей лохотрон відбувся на всіх рівнях однаково: одні використали інших, аби самим прийти до влади – від Президента, Уряду до райдержадміністрацій. Ну, хто бажає мені це заперечити?
Нічого абсолютно не змінилося в Україні після Помаранчевої революції – не треба було тоді нас водити за носа. Але ще жевріє в спустошеній душі якась одна надія – на конституційну реформу, але при застереженні, що це не черговий передвиборчий лохотрон хитрих хлопців для довірливих наївних простаків – нас з вами”.
Петро ТАРАСЮК,
с. Самари,
Ратнівський район, Волинська область
с. Самари,
Ратнівський район, Волинська область
| Comments: |
