через рік – німецько-радянська війна. Старших Альбертових братів
забрали на Східний фронт, у сорок третьому – Альберта. Відправили його
служити, правда, на Захід, де ще було спокійно. Навіть у шпиталь
потрапив не від кулі, а через курйозний випадок. У голландському
містечку охороняв магістрат. Якось посковзнувся на сходах, які щойно
помили, упав і зламав руку. Травма виявилася серйозною: провалявся у
шпиталі дев’ять місяців. Повернувся у Голландію, але армію розбили
вщент. Тож Альберт втікав до Німеччини на велосипеді. З таких, як він,
сформували нову дивізію й кинули в Югославію. Але німці відступили до
Австрії, і там Альберта полонили англійці.
Його відправили до табору
військовополонених, де були майже всі колишні червоноармійці, полонені
німцями радянські воїни, яких англійці вивозили з концтаборів. Проте
агресії від “більшовиків” не було, а коли ті дізналися, що він ще й
родом з України, взагалі прийняли за свого. Майже рік Альберт пробув у
таборі, де навчився розмовляти російською, співати.
Після війни
полоненого Альберта хотіли відправити в Україну. Але він не погодився:
батьки його були в Німеччині. Випустили на волю Теппера 1946 року. У
містечку Торгау живою застав тільки матір, бо батько загинув.
Торгау, територія якого відійшла до радянської зони окупації
(майбутньої НДР), Тепперам дали п’ять гектарів землі, відібраної у
місцевого барона. За висловлення невдоволення новими порядками вголос
можна було і до в’язниці потрапити. Альберт про свій арешт дізнався
завчасно і втік з Торгау в англо-американську окупаційну зону.
У
пошуках роботи прибився до міста Гердеке, що біля Дортмунда. Там
познайомився з Анною-Лізою й одружився на ній. Аж через вісім років
після шлюбу, коли розжилися, дружина народила дівчаток-близнючок.
Альберт
з Анною-Лізою нині мешкає у місті Веттер-на-Рурі, дочки із зятями – в
Гердеке. Ветеран Другої світової Альберт Теппер все трудове життя був
простим робітником, працював на очисних спорудах, житла власного не
придбав, але йому дала безплатно квартиру фірма, в якій пропрацював до
пенсії 28 років, і дозволила жити в ній до смерті.
Геру Альберту
важко дати вісімдесят, його енергії позаздрить і сорокарічний. Крім
співпраці з Дортмундським благодійним товариством, він активний учасник
громадсько-політичних акцій.
На лацкані піджака у нього значок із зображенням Віктора Ющенка і написом “Так!”
–
Це мій найдорожчий український сувенір, – каже гер Альберт. – Мені його
подарувала учасниця хору, який приїжджав до нас із Києва. Ющенка любить
і підтримує вся Німеччина.
Щороку, починаючи з 1991-го, Альберт
Теппер приїжджає до своєї Великої Глуші з гуманітарною допомогою.
Зустрічають його там як земляка: шанобливо й привітно. Хоч і живе на
березі далекого Руру, все одно він їхній, глушанець, бо лише уроджений
поліщук так лірично може заспівати: “Ой, у лісі, при дубочку”, одним
махом випити чарку “житнівки” і закусити салом з цибулею.
Волинська область
Comments: |