Випила з хлопцями одну чарку, другу, закусила салом з огірками. Обійнявши дівчину, Ігор потягнув її вбік. Озирнувся до друзів. Мовляв, бачили? Це вже третя! Ще й крикнув: «За вами могорич!». І повів не в бік хати, а до розваленого дитсадка…
– Слухай, тільки нікому не ляпни про нас… – шепотів, задихаючись від солодких Свєтчиних поцілунків. – Бо Славчику розкажу, яка ти йому вірна… – знаючи, як вона за тим хлопцем вмирає, вразив у саме серце. Дівчина аж стрепенулася від переляку, та не відірвалася від Ігоревих уст – горілка геть затуманила розум…
Далі …
Зізнаюся, на перших порах дивитися на Олексія в інвалідному візку було надто важко. Тому при зустрічах не знаходила слів, аби підбадьорити хлопця – ну, ніяк не могла змиритися з думкою, що цей богатир вже не ходитиме. Він це добре розумів і, усміхаючись, з оптимізмом казав: «Та не жалій ти мене. Прорвемося. Ще на весіллі у мене погуляєш…» І ось коли отримала від нього листівку-запрошення, моїй радості не було меж: Олексій одружується!
А тепер у нього вже підростає син...
Далі …
Гіркі сльози котилися по Галининих щоках. Раз у раз змахувала їх шершавою рукою. Життя прожила, та щастя так і не пізнала: рано овдовіла, тяжко працювала, а віку доживала з чужою людиною. Чи думала вона колись, що шукатиме порятунку від рідного сина?
Далі …
Удар для Семена був ще болючішим, ніж розлучення. Трохи оговтавшись, він захотів дізнатися подробиці трагедії. Навіщо це було йому? Що шукав у протоколах, підшитих до справи про зіткнення КамАЗу з «Жигулями», у якому їхала Таня з чоловіком. Були там і фотографії понівечених тіл. Залите кров’ю обличчя Тані виринало в його уяві, нагадуючи про минущість і нікчемність людського життя, лякаючи приреченістю та самотністю. Доки не прийшла рятівна думка – удочерити Танину сирітку.
Далі …
Ірина опинилася у маленькому містечку за тисячу кілометрів від рідного краю. Поїхала відпрацьовувати за направленням інституту. Минув рік, за ним ще один. Жила одна, тихо, навіть відлюдькувато. На танці не бігала, залицяльників сторонилася. І не тому, що й досі сльози лила за колишні образи – вже давно, як кажуть, плюнула і розтерла. Ба, навіть простила, особливо прочитавши лист від колишньої однокурсниці. Та, захлинаючись емоціями, на чотирьох листках описувала індійський серіал під назвою «Руслан і його невдале сімейне життя». Чесно кажучи, аж шкода стало хлопця. Але ж він сам свою долю вибрав…
Далі …
Про це знайомство ми довідалися тоді, коли з’ясувалося, що Таня «відшила» Дениса. Взявши у дівчини домашній телефон, він запропонував зустрітися ще. Таня не погодилася, але хлопець одного вечора чекав її біля школи. І відтоді їхні зустрічі почастішали. Денис, як не дивно, зумів підкорити нашу Таню. Він виявився ерудованим, цікавим співрозмовником. Мав свою справу. У ту заметіль залишив своє авто біля роботи, аби наступного ранку не мати зайвих проблем. Та згодом Таня дізналася, що Денис молодший за неї аж на шість років! Ця інформація стала для дівчини вирішальною. Більше вона з Денисом не захотіла зустрічатися.
Далі …
Почалася ця історія давно, років двадцять п’ять, а може, й тридцять тому, жахливою новиною, яка облетіла усе село: «Микола, син Теклі, забився!». Наймолодший виплеканий син, 18-річний красень, лише рік провчився в інституті… Усі знали, що багатодітна Текля пилинки зі свого Микольці здувала. А що вже хвалилася! І сам поступив, і першу сесію успішно здав. А коли на канікули приїздив, до всієї родини водила, гордо показувала. І тут таке горе…
Далі …
Він кинувся з кухні, мати – за ним… Відчинили скриню, а там лежала Боня, яка жалібними очима подивилася на свого кривдника. Навколо неї – лушпиння гарбузового насіння. Мати дала під вухо синові, що той ще дужче заплакав, і схопила напівживу Боню на руки. У той вечір вся увага була прикута до неї. У хаті киці поставили в мисці води. Вона насилу зробила кілька ковтків. І потім лягла під грубкою.
Далі …
А виявилося, Марина ніколи не заздрила Валі, просто з боку їй було видніше, що Роман вдає із себе закоханого. Йому дуже хотілося потрапити на роботу, де працювала Валя – це була одна з найпрестижніших фірм у місті, от він і обходжував довірливу дівчину доти, поки та не прилаштувала його сюди.
Далі …
Правда, вдома матері таки вдалося мало не штурханами випровадити дочку: «Йди, хоч почуєш тих музик. Мені розкажеш. Коли ще така нагода випаде? Так і продівуєш біля корів». Що мала вдіяти? Пішла. У душі собі зізналася, що самій цікаво побачити, яке те весілля. Вона так і не затанцювала жодного разу ні запальної польки, ні краков’яка. Зате їй вельми сподобалась музика. І музиканти такі смішні були. Не в полотняних сорочках, як їх сільські парубки, а в якихось картатих піджаках. Підморгували і до молодиць, і до бабусь, коло яких примостилася Галя. І навіть до неї один кілька разів посміхнувся. На бубні вибивав такий миршавенький хлопець, що вона аж подивувалася, як він дає раду цьому інструменту. А їй сподобався високий трубач. «Ех, куди мені до такого красеня…» – тільки й зітхнула.
Далі …