У бабусі Уляни – 135 онуків і правнуків

Бабуся Уляна зі своїми внуками-школяриками

Бережниця – одне з найвіддаленіших сіл Маневицького району. Та й сама назва чого варта. Видно, його Бог береже. Колись воно вважалося безперспективним, адже сусідить з Повурським військовим полігоном, тому його кілька разів намагалися ліквідувати. Перший раз ще у 1939-1940 роках, тільки на ці землі прийшла радянська влада. Поліських селян примусово з усім скарбом та худобою завантажили у товарні вагони і вивезли у Бессарабію. Разом з батьками потрапила туди і 13-літня Уляна. Щоправда, привезли поліщуків не у дикий степ, а в села виселених в Казахстан німецьких колоністів. Жінка згадує, що в тих домівках все майно і навіть посуд був на своєму місці. Очевидно, попереднім господарям не дали нічого взяти з собою. Батьки Уляни не пережили розлуки з рідною землею. Залишилася дівчинка сиротою. Найстрашніше було під час війни, коли доводилося ховатися від німецьких бомбардувань. Тоді в будь-яку хвилину могла настигнути смерть, але Господь її вберіг, щоб вона стала засновницею великої і дружної родини.
Через шість літ разом з іншими волинянами вона повернулася в рідну Бережницю. З Бессарабії поліщуки їхали підводами кілька тижнів.
У 1948 році вийшла заміж за свого односельчанина, фронтовика Степана Скулінця.
Сухенька маленька жіночка сидить під грубкою. В хаті – ідеальна чистота і порядок. Бабуся вже не все пам’ятає, роки даються взнаки.
– У цю хату я прийшла за невістку, – згадує Уляна Кирилівна. – В мене був дуже добрий чоловік, в усьому допомагав, працював в колгоспі. Минуло чотири роки, як помер. Ми виростили з ним дев’ятьох дітей.

Нікого з нащадків не назвали Уляною

Майже всі її нащадки мають ще більші сім’ї. І бабуся Уляна починає перераховувати:
– У найстаршого, Леоніда – 15 дітей, у Костянтина – 14, у дочки Шури, яка живе в Прилісному, – дев’ятеро, в Івана – семеро, а в Миколи – восьмеро діток. У сина Віктора – 16 дітей. Це його сім’ї президент Ющенко подарував буса. У дочки Поліни – 13 дітей, – продовжує згадувати Уляна Кирилівна.
Жінка живе у теплій затишній хатині з двома дочками: Валентиною і Галиною. Якось так життя склалося, що вони не вийшли заміж і тепер доглядають маму. Бабуся регулярно читає Біблію і молиться за всіх своїх дітей, онуків і правнуків.
В ході розмови з’ясувалося, що нікого з нащадків ще не назвали на честь бабусі Уляни. Цю прикру недоречність пообіцяли найближчим часом виправити. Найчастіше вся велика родина збирається на сімейні торжества. Тільки минулого літа було п’ять весіль. У всіх дітей Уляни Кирилівни добротні будинки. Коли в когось якась серйозна робота, то всі дружно сходяться – і швидко все робиться.
– Влітку мама ще любить працювати на городі, – розповідає донька Валентина, – прополоти моркву чи цибульку. А молодшою була, то в ліс по гриби та ягоди постійно ходила.
Йдемо на вулицю фотографуватися, дочка ніжно підтримує маму під руку. Завдяки директору школи Володимирові Федоровичу Савчуку нам вдалося на великій перерві зібрати всіх онуків і правнуків, які навчаються в Бережниці, це майже третина учнів. Вони дружно оточили свою бабусю Уляну.
Кость ГАРБАРЧУК, Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•