Колишнього учня зустріла через десять років
Підпис відсутній
Та не принца вона чекає, невже так важко зрозуміти? Просто перший чоловік, з яким прожила всього рік, надовго відбив охоту до подружнього життя. Та й під вінець Ілона йшла, щоб покласти край брудним пліткам. На той час вона працювала викладачем у профтехучилищі в райцентрі і закохалася у... свого учня. Олег відрізнявся серед одногрупників і розумом, і кмітливістю. Ілоні було лише 23 роки, й між молодими людьми спалахнуло кохання. Вечорами Олег співав їй пісні під гітару, запрошував у туристичні подорожі, часто бували у Карпатах. А коли про ці стосунки дізналися в дирекції училища, молоду вчительку одразу звільнили. Потім була зустріч з Олеговою матір’ю, яка мало не на колінах просила дати спокій її синові: “Шукай собі пару соліднішу, а мій Олежик ще дитина”. Щоб не створювати зайвих проблем, дівчина переїхала в іншу область і влаштувалася на роботу у фірму, де директором був армійський товариш батька. Він переживав за дівчину й вирішив, що найкращими ліками, які заспокоять зболене серце, буде... заміжжя. Посватав за свого водія. Пообіцяв у придане квартиру й машину. Ілона й дотепер не розуміє, як піддалась на залицяння Бориса. До шлюбу наречений мало зорі з неба не знімав. А потім його ніби підмінили: покинув роботу, цілими днями спав, ночами десь шастав на Ілониній машині. Зранку дружина знаходила в попільничці недопалки дамських цигарок, а в бардачку – пачку презервативів. “Я таксую, а клієнти примхливі трапляються. Не вигадуй дурниць”, – викручувався. Сусіди почали сміятися, що дружина на роботу, а чоловік коханок запрошує до хати. У правдивості пліток пересвідчилась сама. Одного разу застала веселу компанію на кухні. Якась дівуля сиділа на колінах в її благовірного. Стерпіти зради не змогла. Не допомогли ні погрози, ні вмовляння. Вигнала нахабу геть, оформила розлучення. І після того, як відрізало – не могла дивитись на чоловіків.
«Тепер тебе нікому не віддам»
Вранці її розбудив телефонний дзвінок.
– Алло, Ілоно Дмитрівно, – почула голос секретарки. – Ви не забули, що сьогодні у вас важливі переговори з діловими партнерами? Зустріч запланована на 12 годину.
О, Боже, вона справді забула! Зиркнула на мобільний – дев’ята! Швиденько поставила чайник, побігла у ванну й з жахом констатувала, що вигляд у неї кепський. Але якісна косметика та гарна зачіска швидко виправили ситуацію. Кілька крапель улюблених парфумів – і втому як рукою зняло.
Секретарка, молодчина, приготувала залу для переговорів. Навіть букет квітів поставила. Знає, що від цієї угоди буде залежати стабільність фірми. Ділові партнери виявилися пунктуальними – прибули за п’ять хвилин до початку зустрічі. Коли Ілона побачила їхнього директора, під ногами підкосилась земля. А коли вони зустрілись поглядами, переконалась – це Олег! Серце мало не вискакувало з грудей, перехопило дихання...
– Що з вами? – перелякалась секретарка. Швиденько налила склянку мінеральної води й піднесла шефині.
– Нічого страшного, все гаразд. Можна починати, – тремтячим голосом сказала.
Протягом всієї розмови крадькома спостерігала за Олегом. Боялася зустрітися з ним очима, щоб не виказати себе. Можливо, він уже й забув їхнє кохання. Навіщо ворушити минуле. Але яке до болю знайоме й рідне обличчя. Він змужнів, став ще привабливішим. “Я й досі не можу його забути”, – зловила себе на думці. “Він – успішний молодий чоловік. Має, напевно, дружину, дітей, щасливу й міцну сім’ю. Інакше й бути не може”, – відганяла марні надії Ілона.
Через дві години переговори успішно завершилися.
– Шановні колеги! Пропоную відсвяткувати нашу угоду й запрошую всіх на обід. Переконаний, що в неформальній обстановці ми познайомимося ближче й за келихом шампанського уточнимо деякі дрібні деталі, – запропонував Олег.
Почувши це, Ілона зрозуміла: якщо піде на цей обід і вип’є трохи спиртного, то накоїть дурниць. Але директор солідної фірми мусить тримати себе в руках. То ж не придумала нічого кращого, як втекти у кабінет системного адміністратора і перечекати, доки всі поїдуть в ресторан.
– Миколко, можна я побуду трохи в тебе? – зашепотіла й заховалася за шафою, зібгавши сумочку. – Тільки нікому не кажи, що я тут.
Хлопець здивовано дивився на директорку, але перечити, зрозуміло, не смів. Через кілька хвилин у кабінет зазирнув Олег, побачив, що бізнес-леді намагається уникнути його товариства таким досить дитячим способом.
– Юначе, навіщо ховаєте від нас свою ча-рівну шефиню? – він упевнено зачинив двері й взяв за лікоть Ілону. – Не бійтеся, я вас не з’їм. Я ж не схожий на голодного вовка. Тим більше, ви не можете відмовити новоспеченому діловому партнеру.
Несподівано вони зустрілися поглядами. Його сірі очі проникли в саме серце, і жінка зрозуміла, що не зможе відмовити. Пробелькотівши щось незрозуміле, вона дозволила взяти себе за руку. Поки йшла, вигадувала, як викрутитися із загрозливої ситуації. Але нічого не спадало на думку. Чомусь згадала романтичні вечори в Карпатах, пісні Олега, присвячені їй. “Що буде, те буде. Не тікатиму ж від нього, як першокласниця”, – і, піднявши голову, вперше з усмішкою подивилася на Олега.
Приїзд у ресторан та початок застілля минули, наче в тумані. Лунали тости, співробітники жартували, а тоді залунала музика, й чоловік запросив на танець. Від тепла його тіла, запаху парфумів і улюбленої мелодії запаморочилась голова.
– Я тебе шукав усі ці роки, чуєш? Не міг ні з ким зустрічатися, бо завжди уявляв поряд лише тебе, – шепотів на вухо Олег. – Навіть не намагайся щось вигадувати про своє особисте життя. Я все про тебе знаю. Провів ціле розслідування, і тепер тебе нікому не віддам.
Не вірила, що зараз тримає в обіймах своє щастя і вже зовсім несподівано у неї вирвалося:
– А мама? Що скаже твоя мама?
Олег лише розсміявся й міцно поцілував жінку.
– Мама вважає, що ти була хорошою вчителькою, а дружиною, думаю, будеш ще кращою.
***
Невдовзі відгуляли весілля. А через рік у щасливої пари народився первісток. Новоспечені батьки запевняють, що в недалекому майбутньому подарують синові сестричку.
Наталія ВЕЧОРОВА,
Хмельницька область
| Comments: |
