Рятували у бою вивезенців – загинули самі

Перебуваючи у відрядженні в Радехівському районі, у селі Завидче звернули увагу на дерев’яний хрест біля дороги, а навпроти – меморіальний комплекс на цвинтарі.
– На цьому місці, де стоїть хрест, – пояснює жителька села Марія Пилипівна Мельничук, – пролилася кров наших хлопців, які боролися за Україну.У цьому селі, як і в багатьох інших Західної України, чинили спротив радянській владі справжні патріоти України, тут проходили вишкіл повстанці. Збиралися молоді хлопці у хаті одного дядька, який жив на окраїні, й усвідомлювали, на які випробування чи смерть ідуть.
У березні 1945 року радянські “визволителі” вивозили у Сибір сім’ї із Завидча. Повстанці вирішили їх відбити у бою і врятувати від страшної долі, та, як каже Марія Пилипівна, знайшовся зрадник.
– Наші молоді партизани (так тоді люди називали повстанців – авт.) відбивали вивезенців, але з’їхалася та москальська орда, – про події шістдесятирічної давності пані Марія знає із розповідей своєї мами. – Багато загинуло і наших, і руських.
Радянських солдатів, звісно, відразу поховали на цвинтарі. А от повстанців скинули у яму, де стояла вода. Там вони лежали кілька днів. До цього місця для опізнавання підводили людей. Та всі зі страху до влади заперечували, що це хлопці з їхнього села.
– Навіть матері, бо ж мали й інших дітей, так мусіли казати! – з болем згадує Марія Пилипівна. – Ото йде мати понад своїм сином, який у ямі лежав, її питали: “Хто то є?” Замість того, щоб впасти над сином і плакати, вона казала: “Не знаю”. Одного повстанця забили просто на його подвір’ї, а мама не призналась, що то її дитина. Та жінка і року потому не пробула на цьому світі. Коли вшановують повстанців, я завжди кажу, що треба згадати хвилиною мовчання і їхніх матерів, бо які страшні муки і терпіння вони, бідні, пережили в той час!
Уночі чи селяни, чи інші вояки з лісу поховали хлопців на сільському цвинтарі. Та, як каже пані Марія, за совєтів тут не дозволяли на їхніх могилах навіть горбочок землі насипати. Тільки з проголошенням незалежності України загиблих повстанців вшанували великим пам’ятником, який допомогла поставити канадська діаспора. Викарбували імена не тільки тих, хто загинув у тому бою з енкаведистами, а й усіх жителів Завидча, які полягли в боротьбі за волю України на різних теренах з 1939 по 1949 роки. Згадуються чотовий УПА Іван Федорович Михальчук та ройовий УПА Йосип Васильович Місюрка. А на тому місці, де у ямі лежали повстанці, поставили хреста – бо саме тут пролилася їхня кров. Що цікаво, і воїни Червоної Армії, і вояки УПА поховані зовсім поряд. І ті могили, й ті доглянуті, всіяні квітами. Як каже пані Марія, усі вони чиїсь діти.
– Та не за таку Україну молоді хлопці воювали, не такою хотіли її бачити. Але тепер хоч можна добре слово про Україну сказати, пісню заспівати... – і з сумом в очах тремтячим від хвилювання голосом тітка Марія затягує пісню про загиблих хлопців:
– Ви в дні весняні положили життя
На поклик святій Україні.
Не склали вам руки дівочі квіття,
Друзі не несли домовини.
Останній цілунок на вашім чолі
Не склали матуся, ні тато.
Ніхто не світив вам свічок в головах,
Друзі не прийшли вас ховати.
Олена ПАВЛЮК,
Львівська область

• Нравится
•