У Китаї на весіллі гості не танцюють
Вен Дзя ДЖАН
– У Львові навчався брат. Зараз багато китайців здобувають вищу освіту за кордоном. Ми майже 400 років були ізольовані від світу. Історія показала, що це погано.
– Що найбільше вразило в Україні?
– Те, що в Україні дуже багато іноземців. А ще те, що у вас мало людей на вулиці. У нас їх набагато більше, адже населення мого міста Чженчжоу 1 мільйон 900 тисяч. Мене дивує те, що в Україні в університет приходять в тому ж одязі, що й на дискотеку чи якусь вечірку або взагалі в спортивних костюмах. Дівчата зловживають косметикою. У нас кожен університет має свою форму різних кольорів. Дівчатам заборонено одягати спідниці вище колін, так само, як і в школі. У Китаї не носять багато прикрас, на відміну від студентів в Україні. Не розумію, навіщо це – студент повинен добре вчитися. У нас до навчання ставляться набагато серйозніше. У наших школах дуже строгий режим. Діти вчаться від 6-ї ранку і до 9-ї вечора. Тому по вулицях не вештаються. А якщо день чи два учень не прийшов на уроки, то можуть оштрафувати батьків. Субота і неділя – вихідні. Є також канікули: місяць взимку і два місяці влітку. В школі всі мусять носити коротеньке волосся – навіть дівчата. Школярам заборонено користуватися мобільними телефонами.
– Що сподобалося з українських страв?
– Борщ і вареники. Пробувала сало, але не змогла їсти, бо жирне. У вас їдять багато солодкого, а в нас це не прийнято – торти тільки на день народження. Також китайці не їдять масла, майонезу, сметани. Молоко п’ють дуже рідко, а раніше взагалі не пили. Зараз у Китаї мода бути худим, бо це корисно для здоров’я. Багато уваги звертають на масажі і заняття спортом, на відпочинок на чистому повітрі. Також ми не п’ємо кави, а тільки чай. Здивувала різниця кухні: у вас суп – це перша страва, у нас, навпаки, його п’ють після трапези.
– Чи бували в інших регіонах України?
– Гостювала в Києві, Одесі, Чернівцях, Ужгороді, Червонограді. А найбільше зачарували Карпати, особливо природа. Пощастило потрапити на весілля у Верховинському районі, яке дуже сподобалося, але здивувало те, що там було 400 гостей і багато танцювали. Бо в нас танців немає взагалі. Молодята йдуть у палац урочистих подій. Родичі та друзі збираються у ресторані, вітають, вручають подарунки – переважно гроші. Потім ведуть гостей до домівки молодят. Однак намагаються зробити весілля якнайкоротшим через великі витрати. Весільний одяг не схожий на європейський. Сукня нареченої неодмінно з шовку, а в молодого класичний костюм. Одяг переважно червоного кольору, що означає щастя.
– Чи бувають змішані шлюби?
– Бувають, але вони небажані. Переважно дівчата-іноземки виходять заміж за китайців. Рідше – китаянки за іноземців, тому що в нас бракує дівчат. У середньому припадає п’ять хлопців на одну дівчину.
– Нашій молоді важко придбати власне житло. Чи можна купити його за китайську зарплату?
– Так. Зараз у нас більше користуються кредитами, але це переважно молоді люди, які щойно одружилися. У Китаї високі зарплати. В середньому 600-1000 доларів на місяць. Це в Шанхаї, а в Пекіні ще вища. Всі китайські банки, ЗМІ і пошта – державні. Але в нас люди воліють вкладали гроші у бізнес, тобто розвиваєш свою справу, але під контролем держави. Приватна власність досить поширена.
– Як у Китаї вирішують соціальні проблеми?
– У нас багато роблять для забезпечення пенсіонерів. Для них влаштовують концерти та інші розваги. Є багато спеціальних кафе. В Китаї дуже багато старих людей – і це є нашою проблемою. Це призведе до того, що через 10 років китайців стане значно менше. У нас строгий закон з народженням: одна сім’я – одна дитина. Особливо цей закон стосується міського населення. А дехто навіть однієї дитини не хоче.
У Китаї живуть також українці, переважно в Пекіні і Шанхаї. Вони задіяні в галузях техніки, електроніки, фізики. Мають власні організації, збираються громадою, влаштовують свої свята. Нашу країну населяють представники 56 різних національностей, проте 92 відсотки все-таки китайці.
Юрій АТАМАНЮК,
Львівська область
| Comments: |
