Сталіна, Рузвельта та Черчилля врятувала дівчина з Костополя
Продовження
Все закінчилося тим, що Кузнєцов вдарив генерала у скроню своїм пістолетом. Удар виявився смертельним. Труп вивезли на хутір Квасилів і закопали. І це завдання диверсант не виконав, адже у Москві чекали живого генерала.
Тоді наступного дня, 16 листопада, Кузнєцов повертається у Рівне і робить ще один замах – вбиває голову верховного суду рейхскомісаріату Україна, ветерана нацистської партії, оберфюрера Альфреда Функа.
– Суддя був старий вояка, – розповідає історик. – Обидві руки втратив ще у Першій світовій війні. Про це чомусь також ніхто не написав. У нього були протези. Його найлегше було вбити. Він же не міг себе захистити. Про це я знайшов підтвердження у газеті “Волинь” за листопад 1943-го у некролозі, підписаному Кохом. Там сказано: ”...16 листопада злочинною рукою ганебно та підступно було вбито оберфюрера Альфреда Функа, керівника головного відділу права, рейхскомісара України та президента крайового суду в Ціхенау, коли він ішов до свого бюро в Рівному. Атентат викликає ще більшу огиду ще й тому, що його було вчинено на людину, яка під час виконання свого військового обов’язку в першу світову війну втратила обидві руки та, бувши тяжким інвалідом, не могла оборонятися. Кулі, в яких йому ласкаво відмовила перша війна, мали напоготові убивці та бандити. Він був непідкупним та справедливим суддею та знавцем людей, а також доброю людиною. Ці його риси у великій мірі сприяли йому на відповідальній посаді в рейхскомісаріаті України”.
Після цих замахів окупаційна влада розлютувалась до нестями.
– Під час підготовки матеріалів для своїх книг мені випала нагода зустрітися з колишньою працівницею гебітскомісаріату Костополя, яка не захотіла оприлюднювати своє прізвище, – продовжує Олександр Намозов. – Літня жінка розповіла про трагічні факти знищення фашистами костопільської інтелігенції, яка стала заручницею після терористичних актів диверсанта Миколи Кузнєцова.
Оскільки відповідної кількості заручників у рівненській в’язниці не виявилось, було прийнято рішення оголосити ними українську інтелігенцію з містечок області. Костопільська міська управа отримала наказ надати списки на 120 заручників-українців: вчителів, священнослужителів, працівників управи, місцевої газети та допоміжних німецьких установ. Термін виконання – 24 години. Протягом цієї доби місцевими фашистськими прислужниками цілком таємно було обрано відповідну кількість людей, призначених для розстрілу. На той час набрати таку кількість інтелігенції у маленькому містечку було дуже важко, до списків заносили цілими сім’ями. Відкупитись вдалося тільки кільком найбільш наближеним до німецьких посіпак людям. Зокрема, були заарештовані сім’ї директора гімназії Серафима Бичківського, керівника видавництва “Костопільські вісті” Василя Ющука, священика Романа Данилевича та інших. Наприклад, з відділу освіти не постраждала тільки родина інспектора шкіл, який згодом, в період фашистського режиму, отримав посаду директора школи. Цікавим є той факт, що цей шкільний інспектор працював на своїх посадах після приходу в 1939 році радянської влади, при німцях, і знову добре влаштувався при радянській владі відразу після Другої світової війни. Костопільчан було доставлено до рівненської в’язниці, а на одинадцятий після арешту день розстріляно на тій же вулиці Білій. Ось найстрашніший результат терористичної діяльності Миколи Кузнєцова, – наголошує Олександр Намозов.
Кость ГАРБАРЧУК
Далі буде
| Comments: |
