у Йосафатовій долині щодня «ростуть» хрести

Нещодавно на Вінниччині вдалося побувати на міченому Богом місці – Йосафатовій долині, або, як називають її у народі, – Долині Хрестів. Пробиралися до нього у тумані, який можна було порівняти хіба що з молоком. Чесно кажучи, вже й змирилася з думкою, що сфотографувати за таких погодних умов нічого не вдасться. Але... урочище, яке знаходиться між двома селами Голинчинцями та Зведенівкою Шаргородського району, було на диво осяяне сонцем!
Дерев’яні, кам’яні та залізні хрести височіють над землею близько один біля одного. Різні за розміром – від кількаметрових до натільних, які пов’язані на великих, різні за кольором. Десь вдалині чорніють старі, багаторічні, а нові виблискують кольором і яскравим лаком. Хтось поставив триметрового дубового хреста із вдячності за здоров’я сім’ї, хтось обмежився маленькими власноруч збитими посередині палочками. На табличках чи надписах можна прочитати, що побували тут паломники не тільки з навколишніх сіл Шаргорода, а й з усієї України, Донбасу, Кубані, Білорусі, Мурманська, Владивостока тощо. Поки розглядаємось, до благословенного місця під’їхав автомобіль із кіровоградськими номерами. Два чоловіки вийняли з багажника невеликі за розміром хрести і почали вкопувати у землю. Кажуть, що їх 15 і всі за здоров’я членів сім’ї. Мовляв, дізналися про долину півтора місяця тому і ось уже вдруге приїжджають.
Схожий на монаха чоловік, який живе тут таки у долині у вагончику, розповів, що незабаром кількість встановлених хрестів перевищить 4000. Хоча в порівнянні із минулим, їх ще мало. Адже історія Йосафатової долини та чудодійної кринички вражаюча.
Це сталося у спекотні дні 1923 року. Пастух Яків, доглядаючи за чередою, дуже любив саме це місце біля села Голинчинці – тут споконвіку на рівні із землею була криничка. Саме над водою і явилася йому Матір Божа із немовлям на руках. Єдині слова, які почув Яків, були: “Христа славте, хрести ставте!” Слава про диво Господнє рознеслася вмить, люди в той же день почали вкопувати біля криниці хрести. І за розповідями старожилів, буквально за п’ять місяців їх у долині “виросло” понад 17 тисяч.
Радянська влада, певна річ, змиритися із мільйонним напливом віруючих з усіх усюд змиритися не могла. У Вінницю полетіли рапорти: “...на долині трапляються численні випадки зцілення від різних хвороб, що викликає неймовірний приплив людей на релігійні відправи, які проводяться на місці явлення загадкової жінки з дитиною. Це все виходить за рамки комуністичної ідеології, тому є шкідливе”. Рішення не забарилось: “Хрести зрізати, а пособників релігійної смути арештувати”.
Безбожники попиляли хрести на дрова. “Активістам” навіть премії давали за роботу – крокви і балки на хати. А от “релігійних пособників” погнали на перевиховання. Забрали місцевих священиків, пастуха Якова, всіх тих, хто давав притулок прочанам. Пішки, побиті та закривавлені, в лахмітті і босі, оточені кінною міліцією, близько двох діб 50 чоловік йшло у Шаргород. А звідти – етапом у Вінницю. Неймовірно, але поки йшов суд, Йосафатова долина знову “засіялася” хрестами. Цього разу їх було близько 16 тисяч. І чекісти знову їх зрізали та спалили, тепер вже завбачливо встановивши довкола святині військові кордони.
На суді жоден із заарештованих не зрікся віри, 25 чоловік позбавили волі. А пастух Яків, якому явилася Божа Матір, навіть до оголошення вироку не дожив – помер мученицькою смертю. У тюремних підземеллях його живцем загризли… пацюки.
Немає тепер в урочищі кордонів, немає гонінь. У свято і в будень йдуть сюди люди вклонитися пам’яті предків, поставити вдячний хрест і обов’язково напитися води із криниці. Про те, що вода у ній цілюща, переказують з вуст у вуста: що повертає вона жінкам радість материнства, злагоду у сім’ї і лікує від різноманітних хвороб, що допомагає позбутися виразок, екзем і навіть гангрени. Місцеві парафіяни бережуть свою святиню вже стільки років у первозданному вигляді. Не роблять надбудов чи прикрас. У дощові чи сніжні роки вода з неї вільно виливається через отвір у землі. Кілька років тому її взявся почистити місцевий священик отець Сергій. Дивні речі розказував! Глибина криниці близько двох метрів, стінки і дно глиняні, але джерела, що б’є в одному місці, у ній немає! Вода проступає з півночі, півдня, сходу і заходу і по крапельці скапує униз, утворюючи водяний хрест. І так щохвилини, щогодини, щодня вже стільки років.
Мирослава КОСЬМІНА,
Вінницька область
Фото автора

Екскурс у минуле
Там, де тепер село Голинчинці, колись шумів дрімучий ліс. У другій половині XVII століття, під час поневолення Поділля султанівською Туреччиною, прийшли сюди, шукаючи порятунку, ченці із православними мирянами: жінками, дітьми, священиками. Зупинилися в урочищі, біля криниці. Уві сні їм явилася Божа Матір, яка благословила околицю. Ченці заснували обитель, а що були бідні та обдерті, то й назвали її “Голі ченці”. Миряни теж почали зводити житло, і незабаром з усіх боків долини та джерельної криниці виросло чотири села. А долину назвали за аналогією до біблійної – Йосафатовою (благословенною).

• Нравится
•