аби врятувати зір, продали квартиру

Про Ольгу Меріду, яка лікується у терапевтичному відділенні Луцької міської клінічної лікарні, розповіли жіночки із сусідньої палати. Зателефонувавши у редакцію, вони молили про допомогу: “Олі всього 26, у неї двоє маленьких діток, і якщо їй терміново не зробити операцію, вона їх осиротить. Не буде такої хорошої, світлої та оптимістичної людини!” Дівчина й справді виявилася дуже позитивною. Худенька, дрібненька – на свої роки абсолютно не виглядає. Хвороби точать її зсередини, як той шашіль, проте “розводити сирість” Ольга не дозволяє ані собі, ані сусідкам по палаті. А плакати є від чого. Таке враження, що Бог вирішив перевірити на міцність цю дівчину: спочатку сирітською долею, потім хворобами.
У селі Коршів Луцького району Ольгу чекають діти: чотирикласник Андрійко і на два роки молодший Орест. З усіх сил тримається її хвора на цукровий діабет мама. А тато помер зовсім нещодавно – Оля навіть на похорон не змогла приїхати, сама у лікарні у важкому стані лежала.
– Мене удочерили в п’ять років, – розказує молода жінка. – Але язик не повертається сказати, що це прийомні батьки. Вони найрідніші, найкращі мама і тато.
Жінка не хоче виносити на загал усю свою шокуючу життєву драму – каже, Бог розсудить. Народжена шестимісячною, дуже хвора Оля до п’яти років виховувалася у будинку маляти, що у Луцьку. Прийомні батьки забрали до себе дівчинку, яка не могла ходити, говорити і не мала чим жувати: не було жодного зуба. Тоді, як гірко згадує Ольга, вона вперше у житті спробувала на смак суниці... Але вже у шість років до школи пішла своїми ніжками справжня щебетуха. І закінчила, до речі, із золотою медаллю.
– Я ходила у шостий клас, коли у мене почалися проблеми із зором, – каже Оля. – Одного ранку прокинулася, щоб йти у школу, а я нічого не бачу. Осліпла. Набряки на ногах взялися. Лікувалась, і поступово зір ніби відновився. Але при похмурій погоді я вже не могла орієнтуватися на вулиці, блудила. Якось мама послала мене на наш город по моркву, а я, недобачаючи, “обчистила” сусідський – усі стривожилися не на жарт. Батьки продали квартиру у Луцьку, і ми перебралися у село, а усі гроші пішли на моє лікування. Й досі два рази на рік я мушу їздити в інститут імені Філатова в Одесу підліковувати очі. Без цих процедур я просто осліпну (якщо не заглиблюватися у медичні терміни, то Олині очі вражає одразу кілька серйозних хвороб, і аби вони не прогресували, зір потрібно постійно підтримувати – авт.). Як кажуть, де тонко, там і рветься – після народження другого сина у мене дали збій ледь не всі внутрішні органи. Я за кілька років пережила п’ять операцій, мала  невдало прооперований апендицит та перитоніт. І насамкінець почали відмовляти нирки.
Останній рік Ольга більше часу проводить на лікарняному ліжку, аніж вдома. Чоловік працює в Одесі, мати – пенсіонерка, тож стягуються з усіх сил, але грошей катастрофічно не вистачає. А на кону – життя молодої жінки. І воно згасне, якщо не зробити операцію.
– В Олі вроджена патологія нирок, яка вимагає термінового хірургічного втручання, – пояснила нам завідувачка відділення терапії міської клінічної лікарні Валентина Павелко. – Бо вони забиваються солями і зупиняються. Олі потрібно зробити пластику, тобто розширити канали, щоб нирки функціонували так, як слід. У нашій області ми технічно не можемо виконувати такі операції. Це під силу лише Київському інституту урології та нефрології. В Ольги вже давно є на руках направлення, але через скрутне матеріальне становище вона не має з чим їхати. Без пластики ніяке наше консервативне лікування їй, на жаль, не допоможе.
Хіба можна у цій ситуації залишатися байдужим? Віримо, що світ не без добрих людей, особливо у ці Різдвяні дні благочинності. У це вірить і сама Ольга, адже понад усе на світі вона хвилюється за дітей, за їхню, не дай, Боже, сирітську долю.
***
Оскільки благодійний рахунок на ім’я Ольги не відкритий, повідомляємо її поштову адресу: Меріда Ольга, вул. Лесі Українки, 92, село Коршів Луцького району Волинської області. Не пройдіть мимо!
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора

• Нравится
•