Віра в щастя повернулась у Новий рік
Підпис відсутній
Надійка почала зустрічатися з Олегом ще в десятому класі. Вона – бідна дівчина з багатодітної сім’ї. Він – син-одинак у батьків-фермерів. Ніхто особливої уваги не звертав на їхні стосунки. А коли після закінчення школи Олег став їздити в Рівне, де навчалась кохана, батьки захвилювались.
– Навіть не думай про неї серйозно. Нам така невістка не підходить. Прийде господарювати в наш дім, ще й гурт братів та сестер за собою приведе. Он, в дядька Петра яка хороша дочка росте, і гроші в них водяться. Приглянься до неї, – повчала мати.
Але син не звертав на ці слова ніякої уваги, й серед тижня все кидав та мчав у Рівне. Тоді мати перестала давати Олегу гроші: “Нема чого зароблене важкою працею проїжджати”. Кілька разів юнак перебивався випадковими підзаробітками, та люди почали сміятися, мовляв, такі господарі, а син в чужих копійки заробляє. Якось друзі запропонували хлопцеві поїхати разом в Росію на будівництво. Недовго думаючи, погодився. Мати тільки раділа, може, в чужій стороні забуде про ту босячку.
Олег був у Москві два місяці. Згодом вислав гроші Надійці та запросив у гості до себе. Сесію дівчина вже склала, наближались зимові канікули, і вона з радістю поїхала до коханого. Олег вмовляв її залишитись, навіть роботу підшукав – мала готувати їсти будівельникам, та Надя відмовилась. Переконувала, що мусить закінчити навчання, влаштуватись на роботу, щоб майбутні свекри не дорікали бідністю, а тоді вже про заміжжя думати. Наступні кілька років закохані не бачилися місяцями. Олег весь час був на заробітках, Надя, не відриваючись, сиділа за книжками. Вже будучи п’ятикурсницею, дізналась, що вагітна. Одразу ж сповістила цю несподівану, але приємну новину коханому.
– Це не може бути моя дитина. Певно, хтось із гуртожитських зробив, – почула сердитий голос.
Мовчки поклала слухавку. Цей день перекреслив усі плани дівчини. Вона перестала ходити на лекції. Приїхавши ж додому на вихідні, заявила, що закінчувати навчання не буде, а народить дитину й поїде за кордон заробляти гроші. Щоночі плакала в подушку і сподівалася, що Олег одумається. І він таки подзвонив напередодні Нового року, Надя була уже на сьомому місяці вагітності: “Давай зустрінемось в кафе. Поговоримо”. Не йшла, на крилах летіла. Сподівалася, що її чекає щось хороше. “Мусить же щось змінитися. Можливо, саме на Новий рік Олег попросить пробачення, усвідомивши, як жорстоко зі мною повівся. Я пробачу, не буду гордячкою. Люблю його, та й дитині треба тата”, – розмірковувала дорогою. Олег лише з усмішкою глянув на живіт, поцікавився, як здоров’я, розповів про себе, допив пиво і сказав: “Ну, добре, бувай. Коли буде щось потрібно, телефонуй”. І жодного слова про їхнє майбутнє та дитинку. Надія ошелешено дивилась услід. Різкий біль повернув до реальності. Схопилася за живіт… Хтось із присутніх викликав “швидку”. Через три години народився гарненький хлопчик. Надя стала мамою. Одиначкою.
До серця достукався колишній коханий
Назарчику виповнилось два роки, і Надя стала залишати його на бабусю та гуляти з подругами. “Йди, дитинко, розвійся. Може, де щастя своє знайдеш”, – не перечила мати. І вона “розвіювалась”. Щодня змінювались компанії, шанувальники. В селі тільки й мови було, що Надька геть здуріла. “Була тиха, скромна дівчина, а то як з ланцюга зірвалася. Дурну волю відчула. Ой, не буде добра з цього,” – перешіптувались кумасі.
Вже кілька місяців Надія зустрічалася зі старшим на 20 літ Вадимом. Не звертала уваги на те, що він уже з другою дружиною збирається розлучатися. З ним було добре. Разом їздили відпочивати, та й фінансово Вадим підтримував. Правда, матері такий залицяльник чомусь не подобався. Вона то забороняла з ним бачитися, то відмовлялася глядіти внука. Та хто на ті заборони зважав?
На носі були Новорічні свята. Надя з Вадимом привезли ялинку, і увечері Назарчик з бабусею її прибирали. Хтось постукав у двері.
– Кого це принесло серед ночі? Чи, може, донька так швидко повернулася, – подумала.
А коли відчинила двері, очам не повірила. На порозі стояв Олег.
– Ти звідки тут узявся?
– Прийшов до свого сина. Та й з Надею треба поговорити, – відповів, простягаючи дитині цукерки.
– Чого це раптом? Ти ж відмовився від сина, хоча він точна твоя копія. А Наді нема. Все гуляє… – мати з гіркотою розповіла про те, що сталося з дочкою.
– Це я в усьому винен. Треба її якось рятувати. Одружусь з нею, і все зміниться.
Мати лише мовчки хитала головою: “Не допоможе”. Вранці приїхала Надя і, почувши про несподіваного гостя, лише засміялась: “Навіть не збираюсь з ним говорити. Він мене зневажив, а тепер, добренький, кається. Ні, буду з Вадимом. Після Нового року перебираюсь до нього і Назарчика забираю”. Ні вмовляння, ні сльози матері не подіяли. Коли ж Олег прийшов наступного разу, Наді знову не застав. Жаль було дивитись на хлопця, і старша сестра підмовила його поїхати в сусіднє село: “Побачить тебе Надя, поговорите, може, щось зміниться. Ви ж так любили одне одного. Бо інакше не знаю, що робити”. І він таки поїхав. Чотири години тривала розмова. Ніхто й досі не знає, які аргументи наводив Олег, як зумів оживити забуті почуття, але Надія таки пробачила його.
– Кілька років тому я ненавиділа Новий рік, адже напередодні ти відмовився від мене і дитини. А тепер починаю з нетерпінням чекати цього свята, бо переконалася, що дива таки трапляються, – піднімаючи вже вдома келих із шампанським, сміялася щаслива Надя.
Через кілька днів вони розписалися. Довго в селі молодята не затрималися. Хорошого спеціаліста кликав шеф на будівництво до Києва. Побоявся він саму дружину вдома залишати. Забрав їх із сином з собою.
* * *
Вже п’ять років мешкає Олег з Надею в столиці. Назарчик ходить до школи і чекає, що незабаром у нього з’явиться братик. Поки що це їхня з мамою таємниця, татові її розкриють у Новорічну ніч.
Наталія ВЕЧОРОВА,
Рівненська область
| Comments: |
