ДВАДЦЯТЬ ЧОТИРИ ІКОНИ ВИШИВ ЛУЧАНИН

З дитинства Олександр пам’ятає, як мати заквітчувала рушниками образи. Хлопчака не вельми цікавило, як з’являлися на полотні пишні букети, незвичні птахи. Не думав, не гадав, що через кілька літ сам візьме в руки голку та буде вишивати.Тільки-но заходиш у квартиру Олександра Шума, в очі одразу впадає велична постать Івана Хрестителя, вишита у повний людський зріст. Це перша робота господаря, над якою він працював півтора року. Таким незвичним для чоловіка заняттям Олександр захопився через… дружину. Вона часто проводила вечори, схилившись над полотном. “Я дивився-дивився, а тоді подумав: хіба це така велика арифметика? «Давай-но я буду щось вишивати», – попросив дружину. Спочатку починав із серветок, згодом взявся за рушники. І, повірте, виходило не гірше, ніж у жінки”, – пригадує. Можливо, на тому б і зупинився, якби не несподівана хвороба матері. Вирішив вишити ікону й таким чином попросити у Бога здоров’я для хворої. Робота настільки захопила й одухотворила, що й надалі захотів працювати з релігійною тематикою.
Олександр разом з молодшим сином мешкає в однокімнатній квартирі у Луцьку. Кілька ікон висять на стінах, більшість же захована у шафі. Щоб вставити одну роботу у рамку потрібно близько трьохсот гривень. Не завжди знаходяться такі кошти. Дружина зі старшим сином живе в Горохівському районі. Там також багато вишивок. Коли підключали газ до оселі в селі, то робітники замість грошей попросили дати вишиту ікону.
– Влітку брав участь в акції “Вишиті обереги єднання”, коли складали найдовший вишитий рушник у Луцьку. Я підійшов до митрополита Луцького та Волинського Ніфонта, показав йому свої роботи на фото й попросив благословення. Він не відмовив, і після цього я зі ще більшим натхненням працюю, – каже чоловік.
Нині у творчому доробку Олександра Шума 24 ікони. Почаївську Божу Матір вишив усього за 28 днів. Працював над нею із 7-ї ранку до 12-ї ночі, виділяючи лише годину для прогулянки, щоб очі відпочили. Найважче даються обличчя святих, адже потрібно вловити тінь і чітко передати кожну складочку, аби образ був канонічно правильним. Для того, щоб вишити обличчя, використовує вісімнадцять різних відтінків, скрупульозно підбирає кожну ниточку. “Канвою не користуюся, бо не завжди подобаються малюнки, які пропонують. Купую невеличкі іконки в церкві і перемальовую їх на полотно”. “Як?” – не розумію я. “Дуже просто. Ручкою розграфлюю чисте полотно на окремі квадратики, і просто змальовую ікону, а вже тоді по ескізу вишиваю. Не боюся, що зіб’юся й неправильно порахую хрестики. Я сам для себе визначаю, що треба додати, а що відняти. З малюнка підбираю потрібний колір. Раніше брав кашемірові нитки, але вони часто заплутуються. Нині купую французьку шерсть. Полотно на базарі бабці продають зі знижкою, бо я в них постійний клієнт”, – сміється.
Лише близькі знайомі знають про хобі Олександра. Жінки захоплюються неабияким терпінням, бо він іноді цілий день може провести сидячи з голкою. І з деякою недовірою розглядають його роботи: “Хіба таке здатен створити чоловік?” А от товариші частіше не розуміють, мовляв, краще пива випити, аніж так гаяти час.
– В мене душа відпочиває коли вишиваю. Хочу всім показати свої роботи. Домовляюсь з керівництвом музею Волинської ікони про проведення виставки. Якщо все буде добре, на початку 2010 року кожен бажаючий зможе прийти та оцінити мій талант. Чогось повчиться або щось підкаже мені, – усміхаючись мовить чоловік.
Руслана ТАТАРИН
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•