Для «Каледонії» шторм у 8 балів – випробування. Ми пережили 10…

Прес-тур у Стамбул, організований судноплавною компанією “Укрферрі”, обіцяв багато несподіванок. Адже у 2010-му це турецьке місто оголошено “Культурною столицею Європи”. Дійсно, ми побачили стільки дивовижних місць, що годі все описати в одному репортажі. Та долею випадку саме ця подорож стала екзаменом на витривалість і для екіпажу судна “Каледонія”, на якому ми вирушили у мандрівку, і для нас, пасажирів. Ми потрапили у шторм, який потопив два судна. Нам вдалося вижити.Майже 50 годин без тепла
В Одеському порту на журналістів чекав пароплав “Каледонія”. Капітан Олег Малімон, моряк з 33-річним досвідом, за плечима якого дві навколосвітні подорожі – переповів нам історію своєї “Каледошки” (так екіпаж ласкаво називає судно).
“Народилася” вона у Франції у 1973 році, й тоді мала іншу назву – “Касабланка”. Це було судно для перевезення техніки. Французи збудували “дівчинку” добротно, вона вірно служила їм. Та з роками виникла ідея переобладнати судно під пасажирське. Її блискуче втілили, тож невдовзі у Тихий океан пароплав вийшов уже з гарними палубами та з кількома десятками пасажирів у каютах. У Новій Каледонії, острові неподалік Австралії, служило судно яхтою для якогось президента… “Касабланка” кілька разів змінювала свою назву. В Україну вона потрапила у 1997-му вже як “Каледонія”.
Рейс “Одеса-Стамбул”. Ми, сорок журналістів з різних регіональних ЗМІ, розташувалися у невеличких каютах у понеділок, 7 грудня. Наступного ранку для усіх провели навчання – забили тривогу, роздали рятувальні жилети, провели до шлюпок. Тоді багато хто знехотя підіймався на палубу, іронічно закидаючи: “А навіщо усе це?” Як вони помилялися!
Олег Олександрович багато розповідав про компанію, у якій працює, про нелегкі маршрути, які йому доводилося підкорювати, говорили і про піратство. Ділився усім щиро. Однак коли мова зайшла про шторми, намагався відійти від цієї теми. Моряки ж забобонні – аби не накликати біду. А журналісти не вгавали зі своїми запитаннями. Капітан зізнався, що найстрашніші бурі переживав саме на цьому судні, що шторм у 8 балів (при максимумі 12) для “Каледонії” – серйозне випробування, і що ми обов’язково відчуємо “насолоду” від хитавиці, адже погоду на зворотному шляху синоптики прогнозують кепську…
На жаль, побоювання Олега Малімона справдилися. Штормове попередження змусило на дві доби відкласти наше повернення зі Стамбулу. Не приховуватиму, ми щиро цьому зраділи, адже за рахунок “Укрферрі” отримали можливість побачити ще більше красивих місць, якими славиться старовинний Константинополь. У суботу, 12 грудня, синоптичні карти показали відносний спокій на нашому маршруті, тож ми надвечір вийшли у море.
Серйозно хитати почало після дев’ятої вечора. Ще пролунало запрошення у диско-бар, однак охочих туди спуститися було вже небагато. До півночі усі розійшлися по каютах, ковтаючи жменями таблетки від хитавиці – втриматися на ногах було вкрай важко. Члени екіпажу роздали пасажирам спеціальні паперові пакети й додатково порозпихали їх за перила по усьому судну. Дехто ту ніч провів навколішки у туалеті в молитві, аби те пекло швидше закінчилося. А стихія вперто не стихала й набирала обертів.
У каютах почали “літати” спершу наші особисті речі, тоді стільці, вішаки – усе, що було погано прикріплене. У ресторані позривало столи, додолу сипався посуд. Дуже швидко зникло на теплоході тепло (у холоднечі ми пливли близько 50 годин!), тоді – гаряча вода, на якусь мить – і світло. Чи був хтось на судні, хто у ті жахливі миті не згадав “Титанік”? Вода заливалась на палубу. Здавалося, ось-ось перекинемося. Але ніхто не панікував.

Негода лютувала, а дружина капітана стояла навколішках у церкві
Неділя, 13 грудня, день святого Андрія. Зелені від стресу та недомагання пасажири до пізнього вечора не могли знайти у собі сил вибратися з кают, щоб з’їсти бодай по кілька бутербродів, що нашвидкуруч приготували на кухні. Помічник капітана оголосив, що сила шторму 8-9 балів. У голові промайнуло: “Чи пройдемо це випробування?”
Наступного дня море почало заспокоюватися. Нам вперше за стільки часу дали гарячий чай. Усі розуміли, що найстрашніше позаду.
Чому ж ми потрапили у стихію? Це запитання понад дві доби мучило кожного з нас. І капітан зустрівся з журналістами, аби дати на нього відповідь:
– Коли ми були у Стамбулі, циклон лютував над Малою Азією. Але рухався він повільно. Два дні ми його перечекали, не стали ризикувати. Пізніше я подивився синоптичні карти – на нашому шляху показувало, що море відносно спокійне, хвиля півтора метра. Тому ми вийшли. Але циклон різко повернув і швидко пішов на північ, краєм зачепивши нас. Цього неможливо було передбачити. Хвиля здіймалася на шість метрів. Шторм сягав 10 балів… Настав кризовий момент – ми могли перекинутися. Понад 30 годин я фактично не сходив з капітанського мостика. Ми мали прямий зв’язок з “Укрферрі”. Я попросив подзвонити дружині. Розповів, що ситуація критична. “Що мені робити?” – запитала вона. Кажу, йди у найближчу церкву, став свічку і молися за нас.
Олег Олександрович не приховував, що поради, як діяти, надходили різні. Зокрема була пропозиція повертатися у Стамбул (бо ще недалеко відійшли). Він пояснив, чому віддав інший наказ – йти вперед. Адже судно рухалося перпендикулярно хвилі. Якби ми стали розвертатися, пароплав могло просто перекинути. Усі пішли б на дно…
Подорож додому тривала 52 години. Втомлені, але щасливі, ми зійшли на берег в Одесі. Раділи, що живі.
Наталія КРАВЧУК,
Одеса-Стамбул-Одеса
Фото автора

• Нравится
•