Нагорода знайшла героя аж через 60 років

 

Донька Марія ФЕДІВ з батьковим орденом

Донька Марія ФЕДІВ з батьковим орденом

На фасаді Спаської середньої школи, що в Рожнятівському районі, урочисто відкрито меморіальну дошку з барельєфом уродженця цього села, Героя України Михайла Василишина. Вперше належно увіковічнено пам’ять про відважного воїна, який у роки Другої світової війни здійснив подвиг, за що був удостоєний найвищої державної нагороди.

У полку служили два Василишини

 

“За особисту відвагу і героїзм, виявлені під час форсування річки Одер у Вісло-Одерській операції Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р., постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” Михайлу Івановичу Василишину (1910-1945 рр.) – воїнові-кулеметнику, уродженцю села Спас Рожнятівського району Івано-Франківської області (посмертно). Президент України Віктор Ющенко. 3 травня 2006 року”. За цими лаконічними рядками – відновлення історичної справедливості і виправлення фатальної помилки, пов’язаної з подвигом, який прикарпатець здійснив понад 64 роки тому і за який йому мали присвоїти звання Герой Радянського Союзу. Але через дивний збіг обставин нагородний лист-клопотання командира полку про присвоєння найвищої нагороди став приводом до того, що її отримав зовсім інший Михайло Іванович Василишин, до того ж, теж прикарпатець, родом із села Чорний Потік Надвірнянського району. Різниця тільки у тому, що останній однофамілець був на вісім років молодшим за спасівчанина. І воював він також кулеметником у тому ж, що й Василишин-старший, 175-му гвардійському стрілецькому Віленському полку 58-ї дивізії 5-ї армії, і під час тієї Вісло-Одерської операції разом з напарником зупинив наступ кількох фашистських танків та бронетранспортерів, але його за цей подвиг командування до нагороди не представляло.
А все почалося з того, що у 1984 році у Рожнятівській райгазеті “Нові горизонти” був надрукований лист ради ветеранів 58-ї стрілецької дивізії, у якому розповідалося про немеркнучий подвиг уродженця села Спас, за який йому присвоїли звання Герой Радянського Союзу. Тоді рідні Василишина дізналися про подробиці геройського вчинку Михайла Івановича: 25 січня 1945 року під час форсування Одера він одним з перших переправився на лівий берег ріки з кулеметом і влучними чергами відбив ворожу контратаку, а коли підоспіли інші воїни-червоноармійці, повів підрозділ у наступ, вибив німців з невеличкого населеного пункту й забезпечив надійний плацдарм для безперешкодної переправи основних сил дивізії.
Після публікації багато хто з рожнятівців був вельми здивований: у згаданому селі і навіть в цілому районі ніякого Героя не було! Щоправда, дехто з обізнаних вже тоді провів паралель між спаським і чорнопотоцьким Василишинами. Згодом військовий комісар Івано-Франківська надіслав лист-скаргу першому секретарю Рожнятівського райкому партії з вимогою припинити публікації на цю тему у місцевій пресі, бо, мовляв, цим журналісти кидають тінь підозри на дійсного “Героя СРСР” з Чорного Потоку.
Отоді за справу взялася донька спаського Василишина Марія та її чоловік Василь Федів. Куди тільки вони не зверталися: і у військкомати, і в архіви, і навіть в суди різних інстанцій. Збираючи по крихтах необхідні дані, щораз впевнювались, що високу нагороду мав отримати саме їхній батько-тесть, який, до речі, не дожив до Дня Перемоги: 19 березня 1945 року в одному з боїв Михайло Василишин був смертельно поранений і помер у госпіталі. Його поховали на військовому цвинтарі у польському місті Ключборг у могилі під №152.

Батьків орден отримала донька

 

Понад дванадцять років тривали пошуки справедливості. У різних друкованих виданнях Івано-Франківщини публікувалися за часів незалежної України архівні документи, які проливали світло на бойовий шлях спаського Василишина. А 26 жовтня 2005 року в газеті “Україна молода” з’явилася резонансна публікація “Один подвиг й одна “Золота Зірка” – на двох Василишиних?”, яка, по суті, стала головним поштовхом до визнання історичної справедливості. За дорученням Генпрокуратури розслідування провела Військова прокуратура. Зокрема військовий прокурор підполковник юстиції Михайло Олейняш ретельно вивчив усі наведені у пресі факти й представлені зацікавленими особами копії оригіналів архівних документів, після чого офіційно звернувся в Комісію державних нагород з проханням внести пропозицію Президенту України про присвоєння Михайлу Івановичу Василишину звання Герой України (посмертно). І ось 3 травня 2006 року Віктор Ющенко підписав відповідний Указ.
Через певний період високу нагороду вручили доньці Героя – Марії Михайлівні Федів. На жаль, 88-річна дружина-вдова Михайла Івановича Павлина Петрівна за станом здоров’я не могла прибути на церемонію вручення відзнаки. Не дожили до цього пам’ятного дня і два сини Василишина. До речі, вже давно не стало і отого чорнопотоцького Василишина – Героя Радянського Союзу.
– Ми жодним чином не прагнули очорнити батькового однофамільця, який замість нього отримав нагороду, – каже Марія Федів. – Можливо, за свій подвиг на Одері він також заслужив “Червону Зірку”, але командування належно не оцінило його бойові заслуги. Не хочемо також ніяких привілеїв чи пільг. Головне, що ми домоглися справедливості і дізналися, де покоїться прах дорогої нам людини. Сподіваємося побувати на татовій могилі і вклонитися його світлій пам’яті.
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>