Знешкодив десятки тисяч снарядів, бомб та мін

Ледь не щодня Дмитру ЗЮЛЬКОВУ доводиться брати в руки такі “іграшки”

Ледь не щодня Дмитру ЗЮЛЬКОВУ доводиться брати в руки такі “іграшки”

Кілька поколінь чоловіків у родині Зюлькових були військовими. Хоча часто батьки намагаються спрямувати нащадків своїми слідами, однак тут історія складалася інакше. Рідні ніяк не хотіли, аби їхній Дмитро став військовим. У нього могла бути непогана спортивна кар’єра – Зюльков-молодший займався греко-римською боротьбою. Тренер разом з батьками вмовляв його залишитись у спорті і навіть пропонував влаштувати на другий курс педінституту одразу після школи. Однак Дмитро таки пішов навчатися у Кам’янець-Подільське вище військове командне училище. Та ще й спеціалізацію обрав неабияку – інженерно-саперна справа. Хоча роки ще молоді, та його особистий рахунок знешкоджених боєприпасів йде на десятки тисяч.
Перше бойове хрещення – з гранатою... біля вуха

Зараз Дмитро Зюльков – начальник групи піротехнічних робіт головного управління МНС України у Волинській області. Але перше справжнє бойове хрещення пройшов під час військової служби у Кривому Розі Дніпропетровської області, де довелося бути командиром саперної роти. Якось в одній з місцевих шкіл робили ремонт. У підвалі зірвали підлогу й знайшли три гранати Ф1 часів Другої світової війни. Вони були у такому стані, що могли вибухнути кожної миті. Тож вийнявши гранати із землі, вивозили з міста об’їзною дорогою. До того ж, тримали їх у руках біля вуха, аби вчасно почути характерне у разі детонування клацання.
– А не було страшно? – щиро дивуюся.
– Звичайно, було. І зараз часто буває, але це добре. У нас навіть приказка професійна є: «Поганий той сапер, який нічого не боїться», – каже Зюльков.
А ще сапери прислухаються до підказок долі. Одного разу вже на Волині Дмитро Зюльков зі своїм підрозділом виїхав на розмінування у Володимир-Волинський район. Машина постійно глохла, хоча техніку добре перед тим перевірили. Потім в обох автомобілях зламалися магнітофони. Почала псуватися погода, й на півдорозі машина загрузла. Зюльков повідомив про пригоди начальству у Луцьк, і там дозволили повертатися додому.
– Ми аж самі здивувалися. Дорогою додому машина не їхала, а летіла, здавалося, й на газ тиснути не потрібно було. У зворотний бік дісталися без проблем і жодної зупинки. А вже наступного дня спокійно виїхали на місце і зробили свою справу, – згадує Дмитро Геннадійович.

Земля сама викидає із себе небезпечні «занози»

Хороших саперів у нас вистачає, але в більшості вони стараються потрапити на заробітки за кордон, бо там відвагу і вміння українців цінують дуже високо і платять, відповідно, краще. Але Дмитро Зюльков вирішив працювати на благо батьківщини. Двічі побував у Новобогданівці Запорізької області, де горіли і вибухали склади із застарілими боєприпасами. Як записано у спеціальній довідці, волинський сапер знешкодив понад 38 тисяч ракет, мін, гранат, реактивних снарядів.
Довелося попрацювати і під водою – Зюльков брав участь в операції з вилучення потужних авіабомб з річки Турія у Ковелі. Він чи не єдиний серед волинських фахівців саперної справи має водолазну підготовку.
Найважче розмінування, як зізнається Дмитро Геннадійович, було у селі Ружин Турійського району. Тут виявили бомбу ФАБ-250. Вона знаходилася у бойовому стані і не підлягала транспортуванню. Знищувати її потрібно було на місці, а поруч знаходився будинок, у якому мешкають двоє пенсіонерів. Господар навідріз відмовився виходити зі своєї хатини й не дозволяв піротехнікам розпочинати роботу. Вмовляли дідуся й самі сапери, і міліціонери. Але той погодився залишити хату лише тоді, коли голова сільради пообіцяв побудувати нову, якщо його будинок таки знесе вибуховою хвилею. На щастя, виконувати цю обіцянку не довелося. На місці, де була бомба, залишилася лише кількадесятметрова вирва, а дідусева «фортеця» лишилася неушкодженою!
Дошкуляють піротехнікам «чорні» археологи, яких нині дуже багато. В основному на місцях колишніх боїв вони полюють за предметами одягу, нагородами та зброєю. Але заодно знаходять і вибухонебезпечні предмети. Більш свідомі хоча б закопують їх назад у землю, а є такі, які залишають на поверхні. А це, знову ж таки, небезпека. Адже на цю річ можуть наштовхнутися діти. Особливо часто таке трапляється восени, коли в лісах розпочинається грибний сезон.
– Окрім того, земля, як і людський організм, має властивість виштовхувати із себе всі інородні тіла. На Дніпропетровщині є дуже дивна у цьому плані ділянка, яку місцеві охрестили «залізним» полем. Якось і мені довелося на ньому попрацювати. Восени ми там знайшли чимало снарядів, і після цього все добре прочесали за допомогою металошукача. Підчистили «на нуль». А весною змушені були повернутися сюди знову. І так протягом шести років збирали на цій ділянці чималий «врожай», – ділиться цікавим спостереженням Дмитро Зюльков.
За такої непростої у всіх відношеннях роботи повинно бути щось таке, що дозволяє зняти моральну втому. Роль такого лікаря виконує сім’я. Не скажеш, що легка доля дісталася й дружині Зюлькова, адже постійно доводиться хвилюватися за чоловіка. Хоча з роками жінка і звикла до його роботи. Але свою дружину від зайвих стресів Зюльков намагається берегти. Про те, що виїжджав зі своїми хлопцями на розмінування, повідомляє жінці лише після повернення додому. Дмитро Зюльков має сина. Каже, якщо хлопець захоче бути військовим, відмовляти його ні в якому разі не буде, навіть якщо той обере саперну справу.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>