два роки мудро керує волинню губернатор Микола Романюк
Голова Волинської облдержадміністрації Микола РОМАНЮК
У листопаді минуло два роки відтоді, як Микола Романюк був призначений виконувачем обов’язків голови Волинської облдержадміністрації, а 10 грудня – головою. Насамперед слід відзначити, що за цей період не було жодних конфронтацій, які ми спостерігали раніше, між двома гілками влади: законодавчою та виконавчою. Усі проблеми на Волині в цей період вирішувалися узгоджено й толерантно. Безумовно, що у цьому неабияка заслуга голови облдержадміністрації. Ті волиняни, з ким доводилося спілкуватися і які в силу певних обставин мали ділові стосунки з головою, характеризують Миколу Ярославовича як розумного господарника, грамотного дипломата і відповідального керівника, який не розкидається порожніми обіцянками. «Людина на своєму місці, хоча, мабуть, йому непросто працювати у нинішній ситуації, коли Президент і Прем’єр не можуть знайти компроміс», – із цією думкою одного з відомих волинських бізнесменів-політиків не можна не погодитися.– Миколо Ярославовичу, відтоді, як Ви прийшли на посаду губернатора, що вдалося зробити, а що ні?
– Непогано реалізовується проект «Зігрій любов’ю дитину»: у 48 сім’ях із 57, де виховується десять і більше дітей, вирішені житлово-побутові проблеми. За два роки придбали 44 шкільні автобуси, що було передбачено програмою «Шкільний автобус». У Володимирі-Волинському відкрили спеціалізовану школу для дітей з вадами слуху, а ще – соціальний гуртожиток. Значно покращили матеріально-технічну базу сільських медпунктів та амбулаторій, зокрема у кожному вже є телефон. В області нема такого поняття, як «неповна зайнятість працівників культури». Нарешті завершили будівництво 20-річного довгобуду – хірургічний корпус Любомльської районної лікарні, і уже закінчуємо спорудження терапевтичного корпусу. І в обласній клінічній, і в обласній дитячій клінічній лікарні теж зроблено чимало роботи. Нарешті провели капремонт приміщень в обласній інфекційній лікарні, тут з’явилися бокси на 12 ліжок, чого раніше не було. Є напрацювання і в інших галузях. Слід відзначити ріст виробництва у сільському господарстві, є позитивні зрушення на автозаводі. За два роки газифіковано 64 села. Важливо, що в область продовжували надходити інвестиції, навіть більше, ніж ми передбачили. Зараз активно ведемо роботу у пошуках інвестора, аби розпочати будівництво луцького аеропорту.
Хоча, зрозуміло, що та фінансова ситуація, у якій опинилися, перешкодила багатьом планам і задумам. Це позначилося на будівництві соціального житла, впровадженні енергозберігаючих технологій, реконструкції та ремонті доріг. Якщо у минулому році заплановані роботи з будівництва доріг державного значення були профінансовані на 50 відсотків, то у цьому ми фактично не отримали на це жодної копійки. Вдалося лише відремонтувати 90 кілометрів автодоріг комунальної власності. На будівництво та ремонт соціально-культурних закладів, які теж передбачені відповідними програмами, з вересня гроші не надходять. Наступного року найперше заплановано завершити реконструкцію інфекційної лікарні у Луцьку, добудувати поліклінічне відділення Шацької районної лікарні, збудувати райлікарню в Іваничах, школи у селі Баїв, Ростань й Видраниця. Також плануємо розпочати будівництво студентського містечка і дитячих садочків як у містах, так і в селах. Взагалі, вважаю, що наступного року головний акцент у державі має ставитися на будівництво – треба зробити все, аби відчути його ріст. Минулорічний спад у цій галузі в області сягнув 70 відсотків.
– Як зрозуміла, цьогорічна ситуація яскраво відобразиться на фінансово-економічній ситуації наступного року?
– На жаль, 500 підприємств у різних галузях продовжують працювати в умовах вимушеної неповної зайнятості, а це позначається на місцевому бюджеті. Зростає і заборгованість із виплати зарплат. За даними на 9 листопада, сума заборгованості перед працівниками економічно активних підприємств становить 16 мільйонів гривень. Не виконані бюджети у місті Луцьку, Володимирі-Волинському, Нововолинську, в Локачинському, Луцькому, Ратнівському, Рожищенському та Старовижівському районах. Так що передноворічні результати не дуже втішні.
– Волинь не потужна індустріальна область, а, як знаємо, дотаційна. Однак у чому її потенціал, аби стати більш незалежною, тобто з чого можна поповнювати місцевий бюджет?
– Волинь завжди дотувалася з держбюджету. Але про те, що область повністю залежна від коштів, які виділяє уряд, говорити недоцільно. По-перше, дотація вирівнюється місцевим бюджетом – на сьогодні повернулося лише 54,8 відсотка дотаційних грошей від зібраних на її території. По-друге, якщо врахувати усі доходи загального фонду консолідованого бюджету області у 2009 році, а це заплановані 2,7 мільярда гривень, то це на 48 мільйонів більше від видатків, які мають бути здійснені за рахунок місцевих бюджетів.
Переконаний, регіони повинні отримати більшу самостійність, про що лише говорять. Ми маємо дві митниці, але нам було байдуже, як вони працюють, бо з їхніх надходжень до місцевого бюджету нічого не поступало. Зараз нам щось перепадатиме від виконання плану митниками, зрозуміло, з’явиться і цікавість до роботи митниць. А якби ми отримували певні відсотки від митних зборів, то місцевий бюджет значно поповнився б, і для виконання певних програм не треба було просити грошей в уряду. В Росії 60 відсотків митного збору залишають на прикордонній території.
– Миколо Ярославовичу, хотілося б ще почути Вашу думку як фахового спеціаліста-банкіра стосовно ситуації у банківській системі і професійності дій Нацбанку.
– Цей рік для банківської системи був дуже складним. Хоча вже відчутна певна стабільність, проте чимало моментів турбують банкірів: падіння доходів і рівня життя населення, девальвація гривні. А це – перетерміновані заборгованості, проблеми з видачею депозитів. Потрібно якнайшвидше відновити кредитування підприємств, фізичних осіб, бо без цього нам не вийти з кризи. Нацбанк мав би проводити більшу аналітичну роботу, передбачаючи ситуацію наперед, і бути жорсткішим у своїх вимогах. Видачу доларових кредитів треба було заборонити ще навесні. У банкірів є популярна фраза: гроші люблять тишу. Політика до дій банку не повинна мати жодного стосунку. Фактично дискредитацією банку «Надра» почали колотити банківську систему, яка, як клубок: аби лише потягнув за ниточку, і він розмотується. На жаль, найважливіші рішення, які хоч якось змогли захистити з одного боку вкладників, а з іншого – родини, які мають кредити, були прийняті поза стінами Нацбанку. Верховна Рада втричі підвищила держгарантії щодо вкладів населення: з 50 до 150 тисяч гривень, а також заборонила банкам збільшувати процентні ставки за вже взятими кредитами, що врятувало чимало сімей від боргової ями.
– Миколо Ярославовичу, як Вам вдається зберігати мир із обласною радою, зокрема її головою?
– Я з тих, хто не любить воювати: краще поганий мир, ніж війна. Так само не в моєму стилі сварки і крики. У будь-якій проблемі треба шукати компроміс. На першому місці для керівника має бути справа, а не особисті вигоди чи посадові амбіції. Треба по можливості працювати для людей, бо посада не вічна, і потім доведеться дивитися їм в очі. Якщо хитрити, то рано чи пізно це випливе на поверхню. Може, тому й доводиться потерпати, що не вмію вести якихось подвійних ігор. Зате спокійно сплю, бо знаю, що нікого не обдурив і зробив те, що у моїх силах.
Розмовляла Ольга ЖАРЧИНСЬКА
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО