Молодичка – не билинка, хоче мати половинку!
Підпис відсутній
Нині жіноча конкуренція сягає апогею. Парадокс: людей у світі стає все більше, а знайти собі пару все важче. Про це свідчить хоча б величезна кількість розірвань шлюбів. Особливо важко створити сім’ю жінці після тридцяти. Класичний стереотип: молодички вважають, що „усіх хороших чоловіків давно розібрали”. Самотні ж мужчини, познайомившись з незаміжньою пані бальзаківського віку, як правило, міркують: якщо досі вона нікому потрібна не була, то навіщо вона і мені.
Схоже, спеціальних місць для знайомств тих, кому за тридцять, нема. Принаймні на Волині. Такі „спецклуби за інтересами” давно припинили своє існування. Та з ними не канула в Лету проблема.
Ніхто не заперечить: у двадцять заміж вийти значно легше – вимоги до кавалера не такі, як у більш зрілому віці. Але через кілька років чимало стають уже розлученими. Багато жінок, яким за тридцять, ніколи у шлюбі не були. Причини є різні. Але жодна з них не має ставити хрест на особистому житті.
Знайомства на вулиці тепер не актуальні – лише одиниці з мужчин зважуються зачепити самотню леді, що йде назустріч. Натомість все популярнішим є заведення романів по Інтернету. У поміч – безліч сайтів. Тут можна знайти посилання на віртуальні, модні, дорослі, серйозні, романтичні, розумні, відверті, міжнародні, знайомства з іноземцями та в Україні, для пишних і худеньких... Словом, чого душа бажає. Та варто чітко розуміти, що знайти там людину для подальших серйозних стосунків вкрай важко. Чому? Хто ще не обпікся, спробую пояснити.
Віртуальне спілкування – особливий світ. У ньому дуже зручно жити. Тут люди нерідко ховаються від дійсності, у якій мають проблеми і не знають, як їх вирішити (подібно до алкоголіків, які шукають щастя у спиртному, чи наркоманів, що живуть заради чергової дози). В Інтернеті автослюсарі перетворюються на „сумуючих олігархів”, ботаніки – на „агентів 007”. А які усі вони сміливі у ліжку! Звісно ж, бо віртуальний секс – це „круто, безпечно, анонімно” (а я б сказала, дешево і сердито), а реальні стосунки – напряг, відповідальність, обов’язки. Доведено, що найкрутіші віртуальні мачо у реальному житті виявляються сором’язливими закомплексованими й нудними чоловіками.
Переконана, пошук в Інтернеті вірного партнера – швидше гра, аніж реальний шанс знайти свою половинку. Задля чистоти експерименту заповнила анкету на одному з найпопулярніших українських сайтів знайомств. Листи полетіли буквально через кілька годин! Причому звідусіль. З Києва писав колишній афганець, якому, як я згодом зрозуміла, було нікому вилити душу. Він засипав мене поезією про жахи тієї війни. Ну, і додавав вірші про кохання. До зустрічі у нас не дійшло – мене швидко втомив негатив. Мужчина з Донецька наполягав на спільній поїздці за кордон – для кращого знайомства. Але на подібні листи я взагалі не відповідала. Чула про випадки, коли під таким приводом заманювали жінку в іншу країну, а тоді відбирали у неї документи і фактично віддавали у сексуальне рабство.
На знайомстві з молодшими за себе чоловіками принципово ставила табу, аж поки мене не запросив на побачення юнак, менший на... дев’ять років! Миле, розумне, добре дитя. Після першої спільної „кави” він ще довго телефонував, засипав компліментами і наполягав на продовженні знайомства. Та все-таки на такі стосунки – табу.
Писали інженери, лікарі, комп’ютерники... Майже усі такі електронні поштівки летіли у кошик. Не було у чоловіках жодної родзинки, за яку можна було б вхопитися. Зацікавило повідомлення від бізнесмена з Хмельниччини. Вразив своєю тактовністю і водночас щирістю. Невдовзі ми зустрілися у його місті (я їздила у службове відрядження, і заодно погодилася з ним пообідати). Ніби непоганий чоловік, але відчувалося, що трохи озлоблений на жіноцтво. Про мету свого візиту, зрозуміло, не казала, аби у нього не поглибилася думка, що „усі жінки сво...” Ми зідзвонювалися ще не один місяць, обмінювалися якимись порадами, кулінарними секретами (як виявилося, він чудово готує!). Та коли він почав наполягати на переведенні стосунків в іншу площину, я тактовно відповіла, що недавно зустріла іншу людину.
Ще одне візуальне знайомство після віртуального листування мене зовсім ошелешило. Залицяльником виявилася... знайома мені людина. Ми довго сміялися за столиком у кафе. Принаймні обоє оцінили, що ніхто з нас дуже не забрехався, відповідаючи на запитання одне одного.
На противагу хочу навести два позитивні приклади, коли віртуальне знайомство увінчалося церемонією у рацсі. Обидві нині вже заміжні дами – мої знайомі. Саша, журналістка одного з київських видань, листуючись з німцем, вийшла за нього заміж і переманила в Україну. Лучанка Олена знайшла чоло-віка своєї мрії через всесвітню павутину, і за ним поїхала у місто Рівне.
«Зеки» листуються водночас з «армією» жінок
Серед сільського населення досить популярним залишається пошук половинки через оголошення у газеті. До речі, досить часто саме такі листування в майбутньому за-кінчуються переїздом одне до одного. Хоча стосуються вони переважно самотніх людей трохи старшого віку, кому вже за сорок, а то й п’ятдесят. Адже у тридцять далеко не кожен може зважитися через газету шукати свою долю.
Окрема мова – про оголошення, що надходять від мужчин з місць позбавлення волі. „Шукаю ту єдину, яка б мене зрозуміла...” – як правило, починаються вони саме такими словами.
– До нас на консультації приходять самотні жінки з різними проблемами, – ділиться Людмила Переходько, голова правління Центру практичної психології сім’ї „Любисток”, методист Волинського обласного центру практичної психології і соціальної роботи. – Звертаються і такі, що мали негативний досвід спілкування і навіть одруження із засудженими чоловіками, з якими познайомилися через листування. Якось до нас звернулася вдова, яка після смерті чоловіка довго сама виховувала сина. Влаштовувати своє сімейне життя не поспішала. Аж поки не натрапила на до болю зворушливе оголошення у газеті. Розпочалося листування. Хтозна, чим би воно закінчилося, якби не її подруги, яких почало насторожувати, що засуджений обранець тягне з вдови гроші. Під приводом ремонту у квартирі, де б він начебто хотів у майбутньому з нею жити, чоловік просив висилати одну за одною немаленькі суми. Жінці порадили припинити фінансувати зека – написати, що як він вийде, разом буде приємніше вирішувати подібні клопоти з облаштування помешкання, а тимчасово пожити він зможе і в неї. І що ви думаєте? Після цього листа зв’язок між ними обірвався.
Інший випадок ще драматичніший. До нас звернулася за порадою і підтримкою молода жінка (їй ще не було й тридцяти), яка теж познайомилася з чоловіком, що перебував за гратами, через оголошення у газеті. Вони рідко спілкувалися по телефону – переважно знайомство велося через листи. Які то були послання! Клієнтка дозволила перечитати кореспонденцію. Це, без перебільшення, були гімни коханню. Жінка розповіла, що після того, як листоноша принесла черговий конверт, вона зібралася в дорогу і поїхала в тюрму на зустріч. А наступного дня їх розписали. Тоді вона стала помічати, що чоловік якийсь трошки неадекватний. Потім стало зрозуміло, що у нього... психічні розлади. Знайомство з ріднею засудженого відкрило жінці очі. Вона втекла додому і відразу подала на розлучення, не чекаючи його звільнення.
Людмила Василівна розповідає, що нерідко у тюрмах пишуть колективні листи потенційним нареченим. Або ж платять одному „писарю”, який штампує одкровенні поштівки. Жінки на це купуються: передачі носять, гроші дають, навіть прописують у власних квартирах. А потім довго розплачуються за свою помилку, коли з тюрми повертається уже законний чоловік-аферист.
«Любить дружину, і тебе любити буде»?
Чимало молодичок, які мали невдалий перший шлюб, згодом зважуються на довготривалі стосунки з одруженими чоловіками. Вони вже знають переваги. По-перше, він здоровий (а це сьогодні важливо), вміє цінувати у жінці не лише її зовнішність, а й хазяйновитість, зрештою, він тримає їхні зустрічі в таємниці – можна дозволити розгулятися сексуальним фантазіям. Як тут не згадати: „Не люби холостяка – нікого не любить, і тебе не буде. Не люби розлученого – дружину не цінував, і тебе не буде. Не люби вдівця – рідну жінку довів, і тебе доведе. А люби жонатого – і дружину любить, і тебе любити буде...”
Проте є беззаперечні мінуси, які часто повністю перекреслюють усі плюси таких зв’язків. Адже лише одиниці із сотень по-дібних стосунків завершуються штампом у паспорті. Як правило, коханка залишається лише коханкою або ж, коли почне діставати милого, стає його... колишньою.
– Річ у тім, що це просто стосунки, а не сім’я. Але право вибору залишається за жінкою, – наголошує Людмила Василівна. – Зазвичай ці романи у щось більше не переростають. Та буває по-різному. Жінці, якщо чоловік йде із сім’ї заради неї, потрібно бути дуже толерантною. До мене звертаються чоловіки, у яких через повторний шлюб не склалися стосунки з дітьми від першого – друга дружина забороняла такі зустрічі. Але є й інші випадки. Створюючи нові сім’ї, колишнє подружжя не залишається ворогами, а з роками навіть дружить родинами.
Хоча чимало тридцятилітніх жінок не тільки не були у шлюбі, а й… не хочуть заміж. Виною цьому – комплекс “старої діви”. А розвивається він у дівчат з різних причин.
– Сьогодні такий комплекс зустрічається набагато рідше, ніж, скажімо, років десять тому, – розповідає Людмила Переходько. – Це часто підсвідомий вибір не мати сім’ї. Є дуже багато варіантів – можна робити цілий психоаналіз. Жінки, які пройшли через зґвалтування, в майбутньому бояться створювати сім’ю, і взагалі, мати інтимні стосунки з чоловіком. Бо не хочуть згадувати пережитий страх. А є такі, які досягаючи певного віку, просто ставлять собі за мету створити сім’ю: немає значення, за кого йти заміж – аби штамп у паспорті. Вони підключають усіх своїх подруг, “чіпляють” чоловіків у барах, нічних клубах, дискотеках… Як правило, такі шлюби недовготривалі.
І все-таки, де ж найкраще шукати свою половинку? Психологи одностайні – на роботі (тут видно усі переваги і недоліки партнера у найрізноманітніших ситуаціях). Проте гарне місце для знайомства і спільний відпочинок. Якщо мова не йде про класичний курортний роман, якими грішать сімейні люди. Для самотніх це, запевняють спеціалісти, реальний шанс знайти свою половинку. Тільки от як у паспорт заглянути і не натрапити на гульвісу… Ще один варіант – туристичні походи. Вони нерідко об’єднують самотніх людей. Під час подорожі можна побачити й оцінити поведінку чоловіка у різних ситуаціях. Ну, і, повернувшись додому, домовитися з ним про зустріч, аби “переглянути фото”, чи вигадати якусь іншу причину.
Не бажаєте займатися туризмом – запишіться на курси водіїв. Навіть якщо не плануєте купувати автомобіль. Сходіть у спортзал (чи хоча б займіться йогою). Навіть якщо там ви не знайдете собі пару, то попрацюєте над своїм зовнішнім виглядом – вже користь буде. Чи спробуйте здобути другу освіту. З’являться нові знайомства, інтереси, а там, можливо, і обранець. Якщо можете, змініть місце роботи (бажано обирати більш чоловічий колектив).
Чимало самотніх міських панянок регулярно відвідують різноманітні імпрези, бувають на відкриттях виставок, прем’єрах у театрі в пошуках вільних кавалерів. Зрештою, хоча б від ювілеїв та весіль не відмовляйтеся – туди запрошують не тільки холостячок, а й холостяків.
Мабуть, можна ще радити і радити. Та головне – не пускати усе на самотік. Потрібно діяти, а не чекати, що кохання саме постукає у ваші двері (хоча буває й таке). Секрет простий – не сидіти похнюпленому у чотирьох стінах, а частіше усміхненому виходити в люди. І одного разу вам обов’язково усміхнуться у відповідь. Дерзайте!
Наталія КРАВЧУК
| Comments: |
