Любов з першого погляду до… глини

Віктор Андрощук

– У моїй біографії є російський слід, – посміхається пан Віктор. – Ми жили в Якутії, і моє раннє дитинство пройшло там. Батьки вирішили повернутися на Батьківщину. Я дуже не хотів їхати в Україну, але мене ніхто не запитував. У 1977-му ми повернулися в Березне. Два роки ходив у четвертий клас, поки добре засвоїв українську мову.
Художні здібності, вважає майстер, передалися йому від бабусі, яка дуже гарно малювала. У шкільні роки малюнки Віктора Андрощука займали призові місця на обласних конкурсах. Крім того, ще займався музикою (грав на бас-гітарі і співав) та спортом (гребля на каное). Після служби у радянській армії влаштувався на фарфоровий завод розписувати посуд. Але ця робота Віктору страшенно не подобалася. Працював інструктором зі спорту, художником – писав плакати “Слава КПРС” та святкові лозунги до чергової річниці революції. Але Союз розвалився, і роботи не стало. 
– У кераміці у мене є хрещений батько – Володимир Григорович Козак, – з теплотою у голосі згадує цього чоловіка пан Віктор. – Він мене познайомив з гончарем Мар’яном Бокуцевичем. Старенького майстра  привезли в Березне із села Гавареччина Золочівського району, щоб допоміг організувати гончарне виробництво. Дуже добре пам’ятаю той момент. Заходжу в майстерню і бачу, як на гончарному крузі невеличкий дідусь із кавалка глини робить глечика. У мене аж очі загорілися, ніби вдарило електричним струмом, закортіло самому спробувати. Такий стан можна порівняти з коханням з першого погляду. Навколо себе нікого не бачив. Я тільки попросив: “Можна мені спробувати?” Дід усміхнувся: “Та ти ж забруднишся”. Але я наполягав, і майстер посадив мене за гончарний круг. Тоді я зрозумів, що у мене виходить. Я був дуже забобонний і боявся, щоб не зурочили, тому зім’яв свій перший виріб. Є ж така приказка: перший млинець глевкий. Але зрозумів, що це – моє. Взяв відпустку, і став вчитися. Мені тоді було 24 роки.
Майстер запросив Віктора до себе додому. І розпочалася наука в селі Гавареччина. Йому ніхто нічого не пояснював, а тільки показували. В майстерні працювало двоє синів гончара, і Андрощук вчився у них.
– Дід зліпить горщика, та й влаштовує перекур, – згадує з усмішкою свої уроки майстер. – Я думав, усі гончарі так працюють. Але його сини показали, який темп має бути. Побачив безперервний виробничий процес: від заготовки глини до випалювання. І з 1994-го самостійно займаюся гончарством.
– Перші роки глина мною керувала, – продовжує пан Віктор. – То такі вироби і виходили. Але поступово глина почала слухатися, і став робити те, що я хочу. Свої вироби продавав у старому Львові на мистецькому базарі біля театру. Якось наліпив лембиків (посуд у вигляді аморфних тварин: птахів та звірів – авт.). Дуже хотів машину собі купити. А перед цим син майстра похвалився, що йому за сто великих баняків мають пригнати “Жигулі”. Я й собі порахував, скільки мені треба тих лембиків зробити, щоб купити авто. Поселився у Львові в готелі. Простояв день на ринку, та ніхто навіть не підійшов і не поцікавився моїм товаром. Так “торгував” три дні – жодного виробу не купили. Згодом прочитав вислів “Хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої плани”.
Віктор Андрощук продавав вироби у Києві на Андріївському узвозі, його запросили в музей під відкритим небом Пирогово. Там Президент Віктор Ющенко купив два ящики чорнодимної кераміки поліського майстра. До гончаря часто звертаються люди, які відкривають художні салони та мистецькі крамниці. Адже він приділяє велику увагу якості своїх виробів.
– У мене є солідні замовники з Луцька, – розповідає майстер, – так що на Волині знають мої роботи. Тепер я за клієнтів не переживаю – не встигаю виконати всі замовлення.
Ми розмовляємо у затишній майстерні. Неможливо передати своє захоплення, коли із безформного кавалка глини Віктор зробив горщика.
– Потім вироби підсихають при кімнатній температурі, – пояснює він технологію виробництва. – Тоді їх потрібно лощити, тобто наводити блиск камінчиком. І виріб стає яскравішим. Далі – випалювання.
У дворі зробив гончарну піч. Процес триває 12-15 годин, потрібно безперервно підкладати дрова. Кожного разу, коли відкриваєш піч, то не знаєш, які будуть вироби. Раніше використовував грабові дрова, зараз же в основному соснові, а їх потрібно значно більше.
Крім посуду, майстер найбільше любить ліпити воронів. Ці птахи є в українських народних казках. А ще ворон – птах-довгожитель та біблійний персонаж.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•