Найстаріший дуб – на Закарпатті

Це диво-дерево у селі Стужиця Великоберезнянського району на Закарпатті, державна ботанічна пам’ятка природи місцевого значення, що входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, вражає насамперед своїми параметрами. Добре, аби шість-сім людей, взявшись за руки, обняли цього товстунчика окружністю 9,1 метра. А як вам 30-метрова висота велета, ширина крони  20х25 метрів, об’єм стовбура до 74 кубометрів?
Нинішнього літа про дерево дізналася вся країна. Сталося це після того, як вчені переконливо почали доводити, що саме воно – найстаріше в Україні. Керівник Київського екологічно-культурного центру Володимир Борейко зокрема заявив, що його організація буде пропонувати цього дуба на звання національного дерева України: “Інформація, яка поширилася в українських ЗМІ про дуб Залізняка і Юзефінський у Рівненській області, нами спростована. Їм не 1400, не 1350 років, як писалося, бо їхні параметри були завищені: дуб Залізняка в обхваті має  8,60 метра, а не 8,90, а Юзефінський дуб у Рівному – не 8,40, а 7,90. Тобто дубам приблизно 1000 років”. 
Багато туристів, які в останні роки залюбки  проводять зиму і літо на мальовничій базі відпочинку у Стужиці (вона належить Ужанському національному природному парку), недарма вірять у легенду про цілющу енергетику дерева. Бо переконалися: притулитися до його твердої кори на якийсь час – значить, набратися заряду бадьорості і доброго настрою на цілий день. А як цікаво послухати в обладнаній природоохоронцями дерев’яній бесідці захоплюючі оповіді фахівців і місцевих жителів про велетня. Адже існує багато версій   про його походження.
За історичними даними, дубові ліси давно зростали у цій місцевості, і на території села проходила верхня межа їхнього поширення. Їх зникнення пов’язують з діяльністю людини, бо деревина дуба завжди високо цінувалась.  Через масове вирубування майже всі дубові гаї були знищені ще у ХVІ-ХVІІІ століттях. Захоплення у туристів викликають легенди про дикого кабана, який довго у своїй густій шерсті носив жолудь і згубив його тут, про лісових розбійників, так званих живанів, які дуже полюбляли збиратися у холодочку під розкішною кроною і ділити награбоване у паничів добро (при цьому й бідним селянам щось перепадало). Інша легенда розповідає про епідемію холери, яка винищувала тутешні поселення, і чоловіка, якому дивом вдалося вижити – в пам’ять про померлих односельців він посадив це дерево. Не одні покоління стужичан пишаються своїм деревом, тож не випадково у 1893 році спорудили поруч церкву.
Міцному “дідові” до примх погоди не звикати – за понад десяток століть з честю витримував і гірські жахливі громовиці, і ураганні вітри, і морози тріскучі, і снігові хурделиці несамовиті.
– Наш довгожитель, – каже директор Ужанського національного парку Василь Копач, – трохи постраждав, але ще довго радуватиме людей своєю красою і незвичними параметрами.
Навіть не притуляючись до гігантського дерева, відчуваю всім тілом дивовижну його енергетичну силу, немов сконцентровані у деревині століття віддають частинку отриманого тепла сердець людських. Трохи далі, метрів через сто, помічаю родича цього свідка сивої давнини, а на пагорбі ще… Їх, виявляється, тут кілька, таких молодиків кількасотрічних, що зростають під мудрим сусідством патріарха…
Іван КУЗОВИЧ,
Закарпатська область

• Нравится
•