Оксана малює… зубами
Дівчина любить малювати пейзажі
Комп’ютер подарували незнайомці
– Оксано, що ти такого вчверила, що тебе шукають незнайомі люди на крутій машині? – стурбовано питала сусідка, зателефонувавши увечері.
– Та ніби нічого, – відповіла дівчина.
– То можна показувати дорогу до хати?
– Звичайно, мені нема чого боятися.
Через кілька хвилин перед будинком Попадюків зупинилося авто. Якийсь чоловік з жінкою почали виносити коробки. Як виявилося згодом, там була комп’ютерна техніка. Саме так, кілька років тому відбулося знайомство Оксани з чернівецькими підприємцями, які й нині всіляко підтримують дівчину. Прізвище своє благодійники афішувати не хочуть.
– Звичайно, до того я ніколи не працювала на комп’ютері, хоча завжди про нього мріяла. Через це мій подарунок часто виходив з ладу. Неодноразово кликала родича, який його ремонтував. А тоді попросила Толика, щоб навчив мене розбиратися у програмах. “Нащо тобі дурним голову забивати?” – сміявся, але я не відступала, й тепер усе вмію сама, – гордо каже дівчина.
Вона без проблем налаштує будь-яку операційну систему, ще й сусідам поради дає. Часто приходять односельчани, щоб поповнити рахунок, чи просять Оксану підключити якусь акцію на мобільний телефон. Все це вона робить пальцями ніг. А кілька років тому завдяки постійним фізичним вправам їй вдалося розробити праву руку, й нині може нею тримати мобільний.
Оксана радо розповідає, що багато чого може робити, навіть квіти садила ногами, й вони щовесни радують молоду господиню пишним цвітом. Обличчя її світиться радістю. Вона щаслива від того, що може допомагати людям.
– Часто буває так, що телефонують друзі, аби побалакати, а я кажу, що не маю часу, бо комусь супутникову антену налаштовую чи мобілку. Вони сердяться, кажуть, ти завжди зайнята, а це і справді так, – сміється.
Цьогоріч Оксана вступила у Сторожинецький коледж, де планує здобути спеціальність соціального працівника.
– Якщо Бог допоможе, ця моя маленька мрія здійсниться, – каже.
Про велику мрію запитувати не наважуюсь, бо реалізувати її нелегко.
– А може, станеться диво, і я зможу ходити. Цього найбільше хочу, – додає так, ніби прочитала мої думки.
Без рук пилососить
“Привіт! Пише вам Оксана.
Яка? Та, що любить життя.
Якби вона його не любила,
То давно б на цьому світі не жила”.
Цей вірш, який став життєвим гаслом, вона написала давно. Прості слова додають сили, підтримують любов до життя.
З 13 років Оксана пише вірші. Звичайно, вони не такі досконалі, як у знаних поетів, але через них вона виливає оточуючим свої почуття, розповідає про любов, дружбу, батьків, знайомих. Писати важко, адже ногою доводиться натискати кожну клавішу. Незмінним помічником та основною підтримкою є, звичайно, мама. 65-літня жінка розуміється у комп’ютерній техніці. Іноді вночі не спить, бо донька пише, а їй потрібно папір у принтер класти, щоб роздрукувати текст. Ненька всіляко підтримує свою дитину, вчить адаптовуватися до життя. Коли є вільний час, Оксана пилососить. Це важко дається. Доводиться повзти по підлозі, затиснувши на плечі щітку та керуючи ногами. Так наводить порядок у кімнаті. Не нарікає, а усміхаючись каже: “Коли ви не хочете прибирати, уявіть, як роблю це я і як тішуся тим, що можу допомогти”. Мама мовчки обіймає доньку.
Коли народилася дівчинка, лікарі жодним словом не обмовилися про те, що вона хвора. Лише пізніше мати дізналась страшний діагноз – ДЦП. Щодня робила фізичні вправи, щоб не допустити атрофії м’язів. Титанічна праця Парасковії Юріївни таки дала позитивні результати. Оксана, коли її взяти під руки, може перейти в іншу кімнату. Завдяки батькам вона не замкнулась у собі, веде активний спосіб життя, бере участь у різноманітних конкурсах. Нещодавно отримала призовий кубок за участь у ІІ обласному благодійному фестивалі народної творчості “На крилах надій”. Тут демонстрували її малюнки, які вона часто дарує друзям, а іноді й незнайомим людям.
– Хто навчив малювати? – питаю.
– Влітку на відпочинок приїжджала племінниця, яка навчається в художній школі (у мене є дві старші сестри і брат, які мають свої сім’ї та мешкають окремо). Вона й запропонувала спробувати. Я взяла пензлик у зуби, розвела фарби і поставила першу ляпку на чистий аркуш. Згодом навчилася вправно користуватись пензлем. Якось за добу намалювала 32 малюнки. Це було після Помаранчевої революції. Я такий подарунок зробила Віктору Ющенку, – пригадує.
На картинах дівчини переважають яскраві кольори. “У нашому житті й так багато смутку. А мої твори мають приносити людям радість”. Про користь для ближніх, любов до життя чула протягом всієї розмови. Жодних нарікань. Лише теплі слова вдячності рідним, друзям за підтримку. Окремо згадує про заступника голови Вижницької РДА Дмитра Никифоряка, який завжди знаходить можливість допомогти.
– Від держави нема чого чекати. Вона ж бідна. За догляд за дитиною-інвалідом отримую 10 гривень. Раніше писали у різні інстанції, а тепер годі. Добре, що в минулому році путівку дали на море, – розповідає мати.
Після зустрічі кілька разів спілкувалася з Оксаною телефоном. Іноді вона не бере трубки. “Вибачте, зарядку на підлозі робила, – телефонує пізніше. – Зараз розпочала новий курс лікування. Сподіваюся на добрий результат”. У голосі стільки оптимізму! Боже, дай її сили перемогти недугу! За цю щиру дівчину моляться рідні та друзі, які щодня читають листи з традиційним вітанням: “Привіт! Пише вам Оксана! Яка? Та, що любить життя”…
Руслана ТАТАРИН,
Чернівецька область
Фото автора
| Comments: |
