Жіноча неволя
Засуджені виходять на прогулянку
Наймолодшій ув’язненій 22 роки
Високі мури, озброєний конвой, холодні нари, озлоблені ув’язнені у спецодязі, холод і бруд… Приблизно так уявляє в’язницю пересічний громадянин. Коли тернопільські журналісти переступили поріг Збаразької виправної колонії №63 у Добриводах Тернопільської області, то були вражені від побаченого: всюди чисто, охайно, прибрано. Відчувається жіноча рука. Якби не колючий дріт поверх паркану, не подумала б, що це в’язниця. Та й дівчата тут звичайнісінькі, навіть одягнені у “гражданку” – джинси, светрики, на обличчі – макіяж. Лише моторошно ставало на душі від того, що тут відбувають покарання жінки, неодноразово засуджені. Наймолодшій з них 22 роки, найстаршій – 73. Загалом тут 823 ув’язнених. В Україні нараховується 11 жіночих в’язниць, де покарання відбувають близько десяти тисяч засуджених. За словами начальника Збаразької виправної колонії №63 Олександра Ретюка, кількість ув’язнених щороку зменшується. Якщо у 2000-му тут сиділи дві тисячі жінок, то цього року – вдвічі менше. Переважно у Добриводах відбувають покарання за зберігання та збут наркотиків, грабунки і крадіжки, завдання тілесних ушкоджень, вбивства. На зоні лише 10 відсотків в’язнів із Західної України, решта – зі Сходу. 15 відсотків засуджених мають вищу освіту. Нещодавно звільнилася жінка, яка володіє п’ятьма мовами і закінчила два вузи.
По криміналу – чесною працею
Наше знайомство з в’язнями розпочалося зі швейних цехів. У ВК №63 добре налагоджене сучасне швейне виробництво. Тут у дві зміни працює 500 жінок, які згруповані у бригади. У кожній – 25 жінок. Найактивнішу обирають бригадиром. Начальник установи Олександр Ретюк жартує, що їхні ув’язнені одягнули не одну тисячу солдатів. Спецодягом збаразька колонія також забезпечує заклади охорони здоров’я та соціальні заклади, виконують державне замовлення, постачають продукцію київським фірмам. Вже десять років на замовлення однієї фірми засуджені упаковують лавровий лист. Тут працює своя пекарня. Є підсобне господарство: 60 свиней, 200 курей та 8 корів. Доглядають за ними ув’язнені.
У виправній колонії засуджені можуть отримати повну середню та профтехосвіту.
Засуджених родичі провідують рідко
Ув’язнені жінки працюють на виробництві у дві зміни. Перша розпочинається о 7-й годині. З 12.00 по 14.00 – обід. В установі працює їдальня для засуджених та організована лінія самообслуговування. Їжу готують ув’язнені. Проживають вони у десяти відділеннях ресоціалізації. В одній спальній кімнаті – по 20, 30 чи 40 ліжок. Усюди чисто, постіль біла і випрасувана. У жіночій колонії по-європейськи облаштовані санвузли. Одяг жінки перуть самі, постільну білизну – централізовано. Засуджені мають право на побачення. Короткострокове з родичами або іншими особами триває до чотирьох годин у присутності представника колонії. Раз на три місяці засудженим дозволено довгострокове триденне побачення з рідними. Для спільного проживання можна зняти однокімнатний номер або двокімнатний “напівлюкс”. Ціни тут прийнятні: 20 гривень за одну особу. Поговорити з близькими засуджені можуть по телефону. Кожен дзвінок та його тривалість фіксуються, а його вартість вираховується із заробітної плати засудженого. “Прикро, що жінок-в’язнів, на відміну від засуджених чоловіків, дуже рідко провідують родичі, – каже начальник Збаразької колонії Олександр Ретюк. – На них не чекають чоловіки, забувають рідні, у більшості ув’язнених їх і немає. Вирок суду стає для жінки одночасно і вироком на самотність”.
У більшості хворих на туберкульоз – СНІД
Збаразька виправна колонія – єдина в Україні установа для жінок, де є тублікарня. На стаціонарному лікуванні тут перебуває 159 хворих на туберкульоз із жіночих в’язниць України, 32 з них мають відкриту форму, розповів начальник лікувального закладу Андрій Лисак. 90 жінок цього року одужали. У пацієнтів тублікарні діагностують супутні патології: цироз печінки, серцеву, ниркову та легеневу хвороби. Більшість пацієнтів ВІЛ-інфіковані, 105 хворі на СНІД.
«Повертайся, мамо!»
Майже кожна жінка, з якою довелося спілкуватися, переконана, що цього разу вона у “зоні” востаннє. Хоча дуже часто бувають випадки, що не пройшло і півроку після звільнення, як їх етапом привозять знову на “зону”. У в’язниці є жінки, які відбувають покарання чотири, а то й вісім разів.
Але розпочати нове життя ніколи не пізно.
Шестирічна дівчинка з Дніпропетровської області знає, що її мама у тюрмі. До цього їй уже не звикати. Мама Аня, якій нещодавно виповнилося 28, відбуває покарання вдруге. Перший раз сіла за грати у 20 років за зберігання та збут наркотиків. Після звільнення обіцяла дочці і матері (чоловік Ані помер) виправитися. Працювала на ринку продавцем мобільних телефонів. Заробляла непогано, але хотіла “швидких” грошей, тому й вернулася до колишнього промислу. До виходу на волю залишилося три роки. Вона не може дочекатися зустрічі з донькою, якої не бачила цілий рік. “Мамо, я тебе люблю! Повертайся”. Ці рядки з листа жінка перечитує кілька разів і обіцяє, що обов’язково розпочне життя з чистого аркуша.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА,
Тернопільська область
Фото автора
| Comments: |
