Тече річка невеличка,а в ній мінеральна водичка…
«Охорона» забутого санаторію
Після проведених досліджень спеціалісти Одеського науково-дослідного інституту курортології визначили, що вода, яка б’є з-під землі у Журавичах, що на Ківерцівщині, за складом схожа до “Миргородської”. За нею до санаторію у це село колись приїжджало чимало люду. Нині ж біля джерела болото вимощене коров’ячими слідами.Замість здравниці – колгоспний свинарник
Це тепер про Журавичі мало хто знає. А у 30-х роках минулого століття вони були дуже популярним курортним селом. В самому центрі був панський маєток. Поляки, дізнавшись, що тут з-під землі б’ють мінеральні води, а берег вкритий цілющими торф’яними грязями, частенько приїжджали сюди оздоровлюватись. Згодом ці землі придбав росіянин Михайло Кириленко. Невдовзі запрацював міжнародний ревматологічний санаторій. Слава про нього дійшла не лише до Варшави, а й до Америки. Заможні громадяни проводили в поліському селі чимало часу. Під час Великої Вітчизняної війни приміщення знищили, а згодом радянська влада на цьому місці збудувала колгоспний свинарник.
Колишній начальник обласного управління лісового господарства Дмитро Телішевський дав друге життя здравниці. Почувши про лікувальні властивості води, торф’яних грязей, він загорівся ідеєю збудувати санаторій для лісників.
– Ми з головою колгоспу зробили своєрідний бартер: я йому ліс, а він мені таку ж площу землі. Унікальність цього місця розуміли всі, тому підтримку мав і від влади, і від людей, – каже Дмитро Телішевський. – Спочатку заклали грязелікувальний корпус, пізніше – спальний на 50 місць. І у 1987 році відбулося офіційне відкриття.
За десять років у санаторії Колківського держлісгоспу оздоровилось понад дві тисячі людей. Тут успішно лікували хвороби опорно-рухового апарату, серцево-судинні, урологічні, гінекологічні, шлункові недуги. Старі бабусі говорили, що коли промити водою з джерела очі, покращується зір. Всі з радістю їхали в Журавичі, і Дмитро Антонович гордився своїм дітищем, а зараз у нього болить душа, бо бачить, як руйнується те, що творив він зі щирими помислами для блага людей. Криза наприкінці 90-х внесла свої корективи у життя оздоровчого комплексу. Поступово потік відвідувачів зменшився, а згодом і взагалі заклад закрили. Надія Радутна працювала тут старшою медсестрою. Нині вона продавець у приватному магазині. Про минуле згадує з гіркотою:
– Більше сорока людей із села мали роботу в санаторії, а взимку ще кочегарів набирали. Весь рік у нас були пацієнти. Путівки коштували недорого, їхати далеко не потрібно, а водичка та грязьові ванни багатьом допомагали. Бувало, хворого приносили на ношах, а назад він йшов уже своїми ногами. Вже наприкінці 90-х почалися негативні зміни. А у 2000 році нас зібрали й сказали, що через певні фінансові труднощі мусимо йти у відпустку за власний рахунок. Я та ще одна жіночка відчули, що добра вже не буде, й попросили офіційного розрахунку. Нам виплатили розрахункові та ще деякий час отримували допомогу по безробіттю. А всі інші так і залишились ні з чим. Ви йдіть подивіться, що там робиться. Яке приміщення пропадає… – зітхає жінка.
Хто дасть 10 мільйонів на перспективу?
Та, як дізналася у сільській раді, приміщення “не пропадає”. Тут пос-тійно є сторожі, які стежать, щоб не розікрали майно. А рік тому за погодженням з обласним управлінням лісового господарства тут почав наводити порядок директор медичного центру “Ескулап” Олег Кальчик. Щоб вберегти будівлі від грибка, перекрив частину приміщень, обгородив, розчистив територію, зробив косметичний ремонт, підключив електроенергію, встановив міні-башту, у деяких кімнатах провів гарячу воду. Звичайно, самому Олегу Васильовичу все це зробити не під силу, й відрадно, що знайшлися люди, які захотіли допомогти. Це керівники ТзОВ ВП “Електросервіс” Віктор Щерба, ТзОВ “Волиньсантехкомплект” Федір Галай, Ківерцівської філії ВАТ “Волиньобленерго” Ігор Дудко, головний лікар Ківерцівської ЦРЛ Михайло Слижук та інші. Але те, що зробили – лише крапля в морі. Бо оглянувши спальний павільйон, грязелікувальне приміщення, їдальню, побачила, що зі стін облетіла штукатурка, розсипалась плитка, поржавіли ванни...
Ступаю по підлозі, яка вкрита… дверима. “Паркет згнив, то ми його спалили, а щоб не покрутити ноги, постелили те, що мали,” – проводить екскурсію сторож Марія Соніч. Час безжально поруйнував те, чого так легко зреклися люди, а щоб відновити все, потрібно стільки часу та грошей! Проте Олег Васильович налаштований оптимістично:
– Не так усе погано, як ви думаєте. Варто лише знайти інвестора, і справа піде. За нашими підрахунками, потрібно близько 10 мільйонів гривень. Вже є зацікавлені підприємці, які хочуть вкласти гроші. Планую розмістити фото в Інтернеті, розповісти всім про цю прекрасну місцину, запросити до лікувального джерела. Кілька кімнат ми вже підготували до прийому відпочиваючих. І влітку вони вже приїжджали.
Лікар зізнається, що не сподівається на підтримку держави, хоча найперше вона має бути зацікавлена у тому, щоб здравниця функціонувала. По фінансову підтримку зверталися до голови Державного ко-мітету лісового господарства України Миколи Тимошенка. Чиновник навіть приїхав на Ківерцівщину, помилувався прекрасними краєвидами, посмакував водичкою і… щиро зізнався, що допомогти не може, бо криза в країні.
Напередодні виборів чимало грошей “іде” на агітаційну рекламу, і про кризу ніхто не згадує. А чи не краще було б вкласти кілька тисяч у Журавицький санаторій, який би дійсно приносив користь людям?
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
