«з пузом до носа німцями перебирала!»
На останній зустрічі випускників усі обговорювали лише одну тему – особисте життя нашої Ярослави. Певно, якби вона була така вертихвістка, як Cвітлана, чи мала напористий характер Галки – може, й не було б про що попліткувати колишнім однокласникам. А тут Яся: маленька тихенька сіра мишка, яка заливалася густим рум’янцем, варто було комусь звернути на неї увагу. Такою ми її запам’ятали зі школи. Через п’ятнадцять років про Ясю розповідали дивні речі.
Закохався у прислугу
Після школи Яся закінчила педагогічний коледж, але влаштуватися на роботу не змогла. Може, так би і сиділа на городах у своєму глухому поліському селі, нидіючи в чотирьох стінах, якби не мама: прилаштувала дочку до знайомої на ринок. А там в оточенні горластих і досвідчених тіток-продавців Яся пройшла справжню “муштру”. Іноді навіть сама собі дивувалася: у школі он зайвий раз писнути боялася, а тепер будь-кого забалакає.
Коли одна знайома почала збиратися за кордон на заробітки, Яся і собі надумала. Мріяла, що заробить грошенят, допоможе батькам відремонтувати хату. Та й з документами на виїзд складалося все, як по маслу. Аж подруги почали дивуватися:
– Тебе за кордон як хто на шнурочку тягне. Ніяких тобі перепон і відмов. Може, там твоє щастя чекає?
– Ой, та яке щастя? – дивувалася. – Ну, хіба що судно біля ліжка старої бабуськи мене чекає з нетерпінням…
Німеччина зустріла не дуже ласкаво. Принаймні Ясі так здалося. “Німці ж не говорять, вони гавкають, як наш собака Топік, – жалілася у листах батькам. – Іноді мені здається, що я ніколи у житті не зможу нормально “шпрехати”. Хоча господар їй попався дуже хороший – підстаркуватий гер понад усе любив почитати газетки у кріслі-гойдалці. Чи дочитував він хоча б щось до кінця, невідомо, бо одразу засинав, кумедно накрившись з головою тими сторінками. Тож, як правило, Яся могла тоді займатися своїми справами.
В один з таких звичайних днів, обклавши дідуся подушками і зачувши нарешті тихе сопіння, Яся вирішила збігати у магазин. Не встигла – менший син господаря заявився. За рік часу, відколи вона тут жила, жодного разу цього Міхаеля не бачила.
Поздоровкався, зміряв поглядом дівчину з голови до ніг і самовдоволено посміхнувся, коли та густо почервоніла. Наступного дня приїхав знову, потім чомусь залишився переночувати. Як тільки він з’являвся, Ясі здавалося, що дім зменшувався до розмірів однокімнатної квартирки: куди б вона не йшла, скрізь зіштовхувалася ніс до носа з цим Міхасем.
– Ти що, думаєш, він до мене щодня приїжджає? – хитро примруживши очі, якось промовив до неї господар. – До цього Міхаель два роки носа сюди не показував, а лише дзвонив та з Різдвом вітав. Ти дівчина хороша, він теж непоганий – може б, поближче познайомилися?
Для Ясі це був перший серйозний роман. Тим більше, кавалер був настільки захоплений дівчиною, що вона почувалася принцесою. А хіба “коронованій” особі пристало виконувати чорнову роботу прислуги? Яся для вигляду трохи повпиралася, мовляв, їй не важко, та й полюбила вона господаря, як рідного батька. Але скоро погодилася, що таки нову доглядальницю треба знайти.
Отямилася, коли обручка блиснула
Хоча чоловік добре заробляв, Яся бути домогосподаркою не збиралася. Пішла на посилені курси мови, надумала отримати водійські права. Та й взагалі, планів у дівчини було, як у Наполеона. Все зупинилося в один день – тест показав, що вона вагітна. Що вже плакала та побивалася! Злякалася не на жарт: “А раптом Міхась її покине. Що тоді робитиме?”
Такою він її ввечері і застав: із червоними очима, запухлу від сліз. Вона протягнула тест і приготувалася до найгіршого. Міхась хмикнув, уважно подивився і, нічого не кажучи, пішов геть.
“Все! Ось і нажилася, – сумно подумала Яся. – Треба робити аборт і повертатися в Україну”.
Коли через годину почувся стукіт вхідних дверей, Яся уже знервувалася так, що нагадувала безтілесну тінь. Тому, коли вона побачила величезний букет троянд, який ніс перед собою Міхась, одразу і не зрозуміла, що все це означає. Отямилася, коли на пальці блиснула обручка.
Пишне весілля вирішили зробити потім, а поки тихо розписалися у вузькому сімейному колі. Батьки Ясі вподобали зятя з першого погляду. Аж мліли, коли бачили, як любить і голубить чоловік їхню дочку. І порядний, і вихований, і житимуть окремо, і заробляє добре – іншого такого вона точно ніде не знайде! Тож перед від’їздом додому давали настанови більше дочці, аніж зятю – щоб годила, слухалася, нічого дурного у голові не тримала.
Бачили ж бо, що Яся не так любить, як дозволяє себе любити. Звідси проскакували у її мові і кепкування з чоловіка, і невдоволення його надмірним “чистоплюйством”.
– Прийшло запрошення на весілля від мого кузена, – сказав одного вечора Міхаель. – Напевно, доведеться відмовитися.
– Чому? – не зрозуміла Яся.
– Ну, так це ж дорога неблизька, та й за тебе буду хвилюватися.
– Ох, Боже мій! Який же ти зануда! А може, мені вже остогидло сидіти у цих стінах? Я ж лише на п’ятому місяці. Поїдемо – хоч на людей подивлюся, а вони на мене.
Вдруге за півроку – заміж
Яся павою ходила між гостями – порівняно з німкенями, вона була справжньою красунею. На неї задивлялися, напевно, більше, аніж на наречену.
– А я тебе скрізь шукаю, – чоловік взяв її під руку і довірливо прошепотів на вушко. – Ходи, познайомлю тебе зі своїм давнім знайомим, ми разом вчилися у школі. Він тобі обов’язково сподобається. Ось! Карл, хочу представити тобі мою дружину Ясю...
Далі Яся нічого не чула. Глянула у вічі цього німця і, як кажуть, пропала. На автоматі подала йому руку, а забрати назад чомусь не змогла.
Потім вони з Карлом танцювали. Мовчки кружляли, бо і без слів все було зрозуміло. А далі всю вечірку шукали один одного поглядами. Перед від’їздом Карл вибрав зручну хвилину і попросив телефон. Яся почала лепетати про заміжжя, вагітність, якісь обов’язки, і у відповідь почула: “А мені все одно!”
Поверталися вони з Міхаелем додому так, ніби щойно з похорону. Яся і слова не могла сказати: у голові крутився рій думок, на серці була важка туга, а під серцем – дитинка. І, судячи з усього, від нелюба. Чоловік, який перед цим сто разів цікавився, що з Ясею, і, так не дочекавшись відповіді, керував автівкою не менш набундючений. За якихось кілька годин між ними десь взялася величезна прірва, яку не обійти, не перестрибнути.
Карл телефонував щодня. Яся із завмиранням серця мчала до телефону, а увечері, дивлячись на чоловіка, почувалася винною. Її вистачило лише на місяць такого життя.
...Скандал був неймовірний! Дві благочестиві німецькі родини схвилювалися не на жарт. Звісно, винною стала Яся: бо в одній родині вона спокусила бідного Карла, а в іншій – плюнула у душу всім, хто так добре до неї ставився. Міхаель добився того, що розлучили їх майже одразу. І з величезним животом Яся вдруге за останні півроку вийшла заміж.
***
Звісно ж, на зустріч випускників вона так і не приїхала. По Інтернету відписала, що не може, адже няньчить синочка. З Карлом вони скоро відзначатимуть десятиріччя подружнього життя. І це їхня друга спільна дитина. Старша дівчинка хоч і живе з мамою та вітчимом, свого тата не забуває, і всі канікули проводить у нього.
– От тобі і тихенька мишка Яся, – нарешті зітхнула Світлана. – Тут деякі молоді-красиві, “не беушні” і без “причепів” не можуть жодного знайти, а вона з пузом до носа німцями перебирала...
Юлія САВІНА
| Comments: |
