Прапор над рейхстагом піднімав українець Олексій Берест
Павло Савич
Павло Савич потрапив на фронт 20-річним юнаком у 1944-му, коли на Західну Україну прийшла Червона армія. Служив він у фронтовій розвідці. Туди відбирали молодих, здорових і кмітливих. Їх навчили користуватися топографічною картою, орієнтуватися на місцевості. Чимало довелося пережити розвіднику. Повернувся додому старшим лейтенантом з бойовими нагородами. Під час виконання одного завдання у Латвії Павла Савича поранили. Куля пройшла за кілька міліметрів від серцевої сорочки. Вже й начальству доповіли, що він загинув. Після госпіталю брав участь у штурмі Варшави. З боями дійшли до Берліна.
– Німці захищалися до останнього патрона, – віддає належне противнику фронтовик. – Доводилося боротися за кожен квартал. Все перерито канавами, траншеями, щоб наші танки не пройшли. Після запеклих боїв 30 квітня 1945 року наш 756-й стрілецький полк вийшов до рейхстагу, – продовжує Павло Савич. Ветеран на хвильку задумався, а тоді запитав: – Правду вам розказувати, чи так як в кіно показують? Бо у радянські часи про це не хотіли й слухати. Зробили героями Єгорова і Кантарію...
Напередодні штурму рейхстагу для кожної з дев’яти дивізій, які вели бої у центрі Берліна, виготовили прапори. Яка першою увірветься, та і підніме стяг. Прапор під номером п’ять потрапив у 150-ту дивізію. Його передали у перший батальйон, яким командував капітан Степан Неустроєв, а замполітом був лейтенант Олексій Берест. Він 1921 року народження, родом із Сумської області.
– Наш підрозділ вже захопив резиденцію Гімлера, – згадує фронтовик. – Ми розташувалися у підвальному поверсі. До нас спустився комбат і начальник штабу. Весь підрозділ вишикували. Запитали, чи є добровольці підняти прапор над рейхстагом? А хто захоче ризикувати своїм життям в кінці війни? Командир розвідки наказав Єгорову та Кантарії вийти зі строю. Очолив групу лейтенант Олексій Берест. Мілетон Кантарія став протестувати, але вибору не було: або вперед на рейхстаг, або військовий трибунал. Їм вручили прапор у чохлі. Замполіт батальйону 24-річний Олексій Берест був високого росту, здоровенний, йшов попереду і прокладав дорогу прапороносцям.
Він першим піднявся на дах і витягнув туди Єгорова та Кантарію. Троє людей встановлювали прапор над рейхстагом. Це сталося 30 квітня 1945 року приблизно о десятій вечора.
Але на цьому бойова епопея Береста не закінчилася. Після взяття рейхстагу, лейтенант, переодягнувшись у полковника, ходив до німців на переговори, щоб змусити їх капітулювати.
Зі списку викреслив Жуков?
У травні 1946 року вийшов указ президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу сержанту Єгорову, молодшому сержанту Кантарії. Прізвища Береста навіть не згадали. Існує кілька версій. Кажуть, що його викреслив маршал Жуков, який не любив політруків. За іншою – традиційна нелюбов Сталіна до українців, який серед героїв хотів бачити представників російського та грузинського народів.
Така несправедливість обурила українця. Він писав листи у ЦК і в газети, та його сприймали як самозванця, який хоче примазатися до чужої слави. Партійному начальству набридла вперта зухвалість колишнього політрука. За таємною вказівкою проти Береста місцева прокуратура сфабрикувала кримінальну справу. Він жив на батьківщині своєї дружини у Ростовській області. Працював завідувачем райвідділу кінофікації. Несподівана ревізія виявила, що касирка та бухгалтер допустили розтрату на 5500 рублів. Завідувач отримав 10 років таборів. Після амністії термін зменшили до п’яти років. Лише через 20 літ слідчий зізнався, що справу було сфабриковано.
Повернувшись додому, влаштувався у ливарний цех комбайнового заводу “Ростсільмаш”. Отримав квартиру у Ростові-на-Дону. У нього часто гостювали фронтові друзі. Олексій Прокопович вирішив спробувати відновити справедливість, і у 1961 році написав детального листа Першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову, у якому розповів усе, як було: як з боєм проривалися на дах, як встановлювали прапор, як ходив до німців на переговори. У роки хрущовської “відлиги” таких листів від колишніх фронтовиків не бракувало. Люди вимагали справедливості і правди.
Останній подвиг
У листопаді 1961 року в інституті марксизму-ленінізму в Москві зібрали закриту нараду. Запросили туди і Береста. Згодом у п’ятому томі “Історії Великої Вітчизняної війни” з’явилися такі рядки: “Встановити прапор на будівлі рейхстагу у ніч на перше травня було доручено групі бійців, очолюваних лейтенантом Олексієм Берестом. Рано-вранці на скульптурній групі, що вінчає фронтон споруди, вже майорів прапор Перемоги: його підняли розвідники Єгоров і Кантарія”.
– Але навіть після цього ставлення до Береста не змінилося, – продовжує однополчанин героя. – Його вперто не хотіли визнавати і помічати. Адже героїв уже призначили, і ніхто не збирався щось змінювати. Дуже добре, що наш Президент не забувся про нього і відновив історичну справедливість.
Олексій Берест прожив лише 49 років і загинув як герой. Про останній подвиг українця написав журналіст Володимир Проненко:
“3 листопада 1970 року о сьомій вечора Олексій Берест вів п’ятирічного внука Альошу з дитсадка. Переходили залізничне полотно біля платформи “Сільмаш”. Попереду йшла жінка з маленькою дівчинкою. У цей момент під’їхала електричка. Великий натовп людей кинувся до неї. Хтось штовхнув дівча на рейки. У цей момент по паралельній лінії мчав поїзд. Відчайдушний крик матері. Хто бачив це – занімів. Лише Олексій Прокопович відштовхнув внука і кинувся рятувати дівчинку. Її вихопив з рейок, а сам вискочити не встиг. Поїздом його викинуло на платформу, що була навпроти. О четвертій ранку, не приходячи до свідомості, Олексій Берест помер.
– За кілька днів до нещастя, – згадувала дочка Ірина Олексіївна, – тато голосно кричав уві сні. Мама розбудила, запитала, що трапилося. Він сказав, що приснилось, наче його в бою тяжко поранено і він помирає. “Господь з тобою, скільки можна про ту війну згадувати. Краще давай кудись сходимо, в театр чи музей, купиш квіти. Ти так давно не дарував їх мені”. – “А й правда. На день народження, обіцяю, у тебе буде багато квітів”, – відповів він. У мами день народження 7 листопада. Тата хоронили 6-го. Дня народження ніхто не святкував, ми з мамою були в чорних хустках, а в квартирі дійсно було багато квітів”.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
P.S. Фото встановлення прапора Перемоги над рейхстагом – облетіло весь світ. Лише у роки перебудови стала доступною правда. Цей знімок зробив фотохудожник Євген Халдей за завданням ТАРС 2 травня 1945 року, і на ньому не Єгоров та Кантарія.
| Comments: |
