Наш консул у Бресті – надія й опора тутешніх українців
Перебуваючи у Білорусі і зустрівшись там із Генеральним консулом України у Бресті Іваном Баранчиком, переконались у тому, що дипломатію можна назвати справжнім “мистецтвом людських стосунків”. Іван Іванович – цікава людина і співбесідник, а ще він талановитий організатор, який мудро, грамотно і професійно представляє Україну у цій прикордонній зоні.
Так вийшло, що разом з колегою Марією Дубук стали свідками того, як він вирішував деякі питання, пов’язані з Україною. Навіть з тих епізодичних ситуацій стало зрозуміло, наскільки важливо мати за кордоном мудрого керівника-організатора. Починав свій професійний шлях Іван Баранчик у сільському господарстві, де досяг високих результатів – закарпатське господарство імені Горького, яким керував, було одним з кращих в Україні. У 1998 році його обрали депутатом Верховної Ради України. Саме там і розпочалася, так би мовити, його дипломатична кар’єра, бо чотири депутатські роки він працював у комітеті закордонних справ. Зрозуміло, що насамперед поцікавилася тим, як Іван Іванович із господарника перекваліфікувався на дипломата.
– Враховуючи те, що постійно працював у прикордонній зоні на Закарпатті, мені після закінчення депутатської каденції запропонували роботу у регіональному представництві Міністерства закордонних справ міста Ужгород. Там теж відпрацював чотири роки, і за цей час, будучи кандидатом економічних наук, здобув ще й дипломатичну освіту. Заочно навчався на відділенні міжнародних відносин Київського університету слов’яністики. Коли як дипломату запропонували роботу в Білорусі, погодився без роздумів. Працюючи у сільському господарстві, часто сюди приїжджав у службових справах. Знав людей, знав, що у Бресті є українська громада.
– Все-таки Ви прибули не у ту Білорусь, яку знали раніше. Якими були перші враження у 2007 році?
– Звичайно, що перші враження важливі, але їх треба “фільтрувати”, бо не все те золото, що блищить. Тут, на Берестейщині, найбільше вразили чистота і порядок. Це не та Білорусь, яку я знав 15 років тому. Білоруси стали внутрішньо більш культурними, адже їхня чистота – це не лише бездоганна робота двірників, а й те, що люди самі підтримують порядок. Треба прививати й українцям, щоб вони теж шанобливо ставилися до чистоти своїх вулиць, дворів, будинків.
– Думаю, місцева діаспора теж має свої сподівання на українське представництво. Цікаво, як почуваються українці у Бресті? Ті, з ким довелося спілкуватися тут і у Кобрині, сказали, що відчули зміни на краще після того, як Ви стали консулом.
– Це питання, можна сказати, непросте. На жаль, у жодній школі українська мова не вивчається, хоча тут проживає дуже багато українців. Ще під час німецької окупації українські навчальні заклади були, а потім зникли. Змінилося ставлення і до українських товариств – декілька років тому їх зняли з реєстрації, тобто ліквідували. У тому числі й найвідомішу “Просвіту”. Сьогодні у Брестському університеті є українська громадська організація “Берегиня”, яка умовно займається просвітницькою роботою. Отож, коли приїхав сюди, поставив за мету домогтися, аби започаткувати недільні школи або вивчення української мови на факультативній основі. Знаю, що це буде складно зробити, але можливо. Я виріс і працював на Закарпатті, багатонаціональному регіоні, де є школи з угорською, словацькою, російською мовами навчання, факультативне вивчення німецької, польської мов. І все це фінансується нашим державним бюджетом. В Україні значно менше білорусів, але у десятки разів більше зареєстровано їхніх громадських організацій. Ось у цьому плані Україна – справді європейська держава, яка дає можливість реалізувати свої національні інтереси.
При університеті ім. Пушкіна в Бресті працювало відділення україністики, де готували вчителів української мови. Сьогодні там залишилося два курси: четвертий і п’ятий. При зустрічі з ректором університету почув, що там не проти такого відділення, але воно має бути на платній основі, бо таких спеціалістів держава не замовляє. Боюся, що відновити його буде важко. Однак переговори не проходять даремно: уже в цьому році у трьох брестських школах на факультативній основі буде проводитися навчання з вивчення української мови, культури та фольклору. Започаткували й провели уже два фестивалі української пісні “Співуча Берестейщина”, який люди сприйняли дуже гарно. Шість годин з парку культури лунають українські пісні! Хочеться, щоб він став традиційним. Провели два вечори “Різдвяні українські вечорниці” – це вражаюча подія. Люди, які збираються на них, мають можливість відчути себе українцями. Сподіваюся відновити товариство “Просвіта” у Кобрині. Не можна порівнювати цю українську діаспору з тією, яка є в Парижі, Чикаго чи Торонто. “Білоруські українці” їдуть на вихідні в Україну, і у них немає ностальгії за рідною країною. Але тут є ще пласт автохтонних українців, які не мають зв’язків з Україною, але пам’ятають свої корені. Це переважно українці, які живуть у тих прикордонних селах, де говорять українською мовою. Білоруси її називають “деревенской”. Та чи не найважливіше наше завдання – захист прав і вираження інтересів як юридичних установ, так і українських громадян. А всього на обліку в консульстві понад 4500 громадян України.
– Спостерігала, як Ви просуваєте тут нашу продукцію, тобто намагаєтесь поліпшити й економічні зв’язки.
– Чим більше українських товарів тут буде, тим краще представимо нашу державу. У нас прекрасні лікувальні, мінеральні води на Закарпатті, яких тут у продажу нема. Намагаюся зацікавити тутешніх продавців, хоча знаю, що це теж непросто, бо в Білорусі все-таки роблять наголос на вітчизняну продукцію. Ми в Україні мало виробляємо побутових газових плит. А тут вони досить високої якості і дешевші, ніж європейські. Я прихильник того, щоб саме брестські заходили на наш ринок. Візьміть навіть той же туризм. Хто може поїхати в Україну на відпочинок, як правило, їде в Моршин чи Крим. Та є набагато кращі бази й санаторії у тих же Карпатах. Треба це пропагувати! Зараз знаю, що уже чимало білорусів виїжджають і в інші місця.
– Ви сильний господарник, нехай і в минулому, тому можете оцінити сільське господарство Білорусі.
– Тут я по-доброму заздрю місцевим керівникам – вони мають можливість розвивати його, бо про це дбає держава. Білоруська влада підходить до сільського господарства як до експортноутворюючого. Тут немає тих природних ресурсів, що в Україні, і тому на гірших землях, ніж в Україні, продукції виробляється значно більше. Не дивно, адже використовується нова техніка, запроваджуються нові технології, а у нас усе розвалили. Хоча знаємо, що справжній господар не зруйнує все до кінця, не збудувавши щось нове. Хотілося б, щоб лозунги по-літиків, які приходять у владу, були не просто обіцянками, а реальністю. А українська земля, щоб стала годувальницею не лише окремих багатіїв, а всього народу.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Брест – Луцьк
Від редакції. Щиро дякуємо Іванові Івановичу за сприяння й підтримку наших журналістів у зна-йомстві з Білоруссю й підготовку матеріалів під час їхнього перебування у місті Бресті
| Comments: |
