Ровесник незалежності мріє стати генералом
Зазвичай Україну її громадяни називають ненькою. Натомість курсант ІІ курсу Університету цивільного захисту України, уродженець селища Млинів Андрій Семенюк має повне право називати незалежну Україну своєю сестрою. Більше того – сестрою-близнючкою, адже вони народилися в один день із різницею всього у декілька годин.
– 24 серпня 1991 року для мене – найпам’ятніший день, – зазначає батько Андрія Всеволод Семенюк, – адже у ньому поєдналися дві величні події. Щоправда, цей день, який випав на суботу, вже спозаранку виявився доволі переживальним, бо вагітну дружину у передчутті пологів довелося відвезти до лікарні. А дочекалися сина-первістка увечері, уже після того, як було прийнято та проголошено Акт про незалежність України. Як зараз пам’ятаю перший рядок цього оголошення: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року…» Зрозуміло, що від таких слів віяло тривогою, бо, по суті, останні три дні всі жили одним і тим же – чим закінчиться гекачепівський переворот. Водночас слова про створення самостійної Української держави стали справді світлом у кінці тунелю, хоч усю їхню суть усвідомили не одразу. Принаймні я, оскільки того дня найбільше переймався народженням дитини.
– Коли ж наш Андрійко з’явився на світ Божий, – зізнається мама Тамара Семенюк, – і все владналося, я трішки здивувалася словам лікаря, який тоді заявив: «Вам немислимо пощастило, бо ви народили у такий великий день. Це прекрасний знак долі». Вже потім, дізнавшись про незалежність України, я второпала про що йдеться. Нині раді за сина, що він не тільки гордо несе ймення ровесника незалежності, але й зростає, утверджується, сповідуючи і людяність, і щирість, і патріотизм.
Зараз 18-річний Андрій Семенюк – курсант-другокурсник Університету цивільного захисту України. Обрав для себе професію рятувальника. Причому свій вибір зробив ще задовго до закінчення млинівської гімназії. Не зважив навіть на те, що дехто зі знайомих, почувши про намір хлопця пов’язати свою долю із «надзвичайними ситуаціями», почав відмовляти його, бо там постійний ризик, боротьба зі стихіями (водою, вітром, вогнем)… Загалом це ще більше підштовхнуло хлопця до занять спортом, студіювання навчальних предметів. Як результат – став спортсменом-першорозрядником, яскраво проявивши себе у футболі, баскетболі, волейболі, силових вправах. Зрештою, коли складав вступні іспити з фізичної культури в університеті, то приємно здивував комісію вже на першому нормативі – підтягуванні на перекладині. Залікова кількість підтягувань становила 17 разів, і їх Андрій зробив буквально на одному диханні – за хвилину. А потім першим з абітурієнтів пробіг кілометрову відстань... Тож набравши високі бали під час незалежного тестування, став студентом-курсантом, втіливши у реальність свою заповітну мрію.
– Ми розуміємо, що навчатися на рятівника нелегко: там сувора дисципліна, подвійні вимоги, – майже в один голос кажуть батьки, – але відрадно, що він жодного разу не пожалівся на труднощі.
– А що жалітися, – усміхається Андрій, – труднощі долати треба. І позбутися деяких дитячих звичок. Приміром, на початку навчання я дозволив собі, будучи у наряді, полузати насіння. Помітили – покарали. Виправився, і тепер ось на адресу батьків надійшла від ректорату подяка за хороше виховання сина. Отримав я і відзнаку «Пам’ятний знак Університету цивільного захисту України». Отже, чогось таки вартий. Принаймні стараюся. А в майбутньому бачу себе професійним рятівником, адже це доволі почесно – допомагати людям у їхній скруті. Що стосується того, що мій день народження співпав з днем народження України, то це для мене справді подвійної значимості свято. Загалом кожного року 24 серпня збирається уся наша родина, де найпочеснішими гостями є мої дідусі Леонід і Степан та бабці Софія і Ганна. Не стане винятком і нинішній рік. Щоправда, святкуватимуть без мене, бо за розпорядком навчального закладу проходимо практику, заступаємо в наряди. Звичайно, хочеться все-таки посвяткувати. Приміром, так, як у десятирічному віці, коли разом із іншими ровесниками незалежності їздили у Київ на офіційний урядовий прийом. Але якщо цьогоріч, скажімо, випаде наряд, то мінятися не буду. Значить, так визначено долею – бути на посту, охороняючи свою ровесницю незалежність.
Сергій Новак,
Рівненська область
Мама, тато і ровесник незалежності
| Comments: |
