Звернення президента Росії Дмитра Медведєва, який під час виступу аж стискав кулаки, адресоване нібито Віктору Ющенку напередодні відзначення Дня Незалежності України, ясна річ, не випадковість. Воно не залишило байдужими українців, але на превеликий жаль, наша високопоставлена влада – ні пари з уст з цього приводу. Більше того, напівросійські регіонали, комуністи і навіть “грамотний” Яценюк ще й підспівали в унісон Кремлю! Хоча усі прекрасно розуміють, що безпардонний російський президент плюнув в обличчя не Президенту, а українському народу...
Зрозуміло, що така диктаторська термінологія цілком доречна напередодні виборів, коли Московщина сподівається, доклавши максимум зусиль, повернути “зарвавшуюся Украину” в імперське лоно. Зрештою, там до цього часу не можуть заспокоїтися, що Україна незалежна і суверенна держава, в політику якої не має права втручатися ніхто, навіть Кремль. Російські керманичі та політики зі своїми шизофренічними ідеями “єдіной і нєдєлімой”, “третього Риму”, “старшого брата слов’янських народів”, що далі, то все більше впадають в істерику. Риторика безкультурного Медведєва – це риторика й етика багатьох росіян. Головний редактор одного з військових журналів Росії Баранов ще у квітні 2008 року заявив: “Питання про можливий вступ України в НАТО стає найсерйознішим викликом для російської зовнішньої політики – як щодо СНД, так і щодо дальнього зарубіжжя... Що робити Росії? Москві необхідно нарешті розпочати рішучу боротьбу за Україну. З цією метою необхідно максимально загострити питання про НАТО у двосторонніх відносинах й одночасно всіма силами сприяти загостренню внутрішньополітичної боротьби в Україні... Росії треба вести масштабну кампанію залякування політичної еліти й населення України. Москва повинна чітко дати зрозуміти політичним лідерам у Києві, що кожен виступаючий за приєднання України до НАТО буде вважатися ворогом Росії зі всіма витікаючими звідси наслідками. Одночасно Росія має надавати всесторонню допомогу антинатовським українським політикам і суспільним силам, не шкодуючи для цього ресурсів, у тому числі й фінансових... В України нема і не може бути ніяких “внутрішніх справ”, окремих від Росії. Ми братні народи, і їх внутрішні справи – це й наші справи теж... Москва має прийняти рішучі й масштабні дії для підтримки та організації російського руху в Криму і Севастополі й недвозначно орієнтуватися на можливість прийняття заходів для відторгнення Криму від України... Росії потрібні люди, так як традиційно вони – найбільша цінність. На мій погляд, вони можуть бути лише одні – українці як етнічний, демографічний і культурний ресурс великої російської нації. Другого такого нема і уже не буде”. Більше того, Олександр Дугін, теоретик російської імперії, заявив: “Україна - неприроднє геополітичне утворення, держава-тампон, спеціально створена американцями для протидії інтеграції Європи”. Оце називається розмова “по-братськи”, яка велася століттями й далі ведеться усіма російськими діячами. Недарма кажуть, що кожен собака повертається до своєї блювотини.
Таких, як Баранов, Дугін у Росії тисячі. І це зрозуміло, бо московська політика від зародження нової азійської країни Московщини, якою її вважали у цивілізованій Європі, велася на загарбаннях, грабунках, брехні і підлості. Там надто бояться, аби в Україні не навернулися до споконвічних традицій, а ще більше – не повернули собі справжню історію, яка відкриє очі усім затурканим “українським слов’янам”, що ніякого братського кореня між нами не існує – це все спотворені видумки імперських служаків, які писали історію на замовлення й привласнили собі все, що можна, у розвинутих народів. І те, що промова президента, проголошена після відвідин московського Патріарха, теж не випадковість. Тільки цікаво, хто з них і коли бреше? Один після зустрічі з Кирилом ганьбить нашого Президента, бо, бачте, Патріарха погано зустрічали. Ще треба було на руках носити, чи як розуміти? А Патріарх шле навздогін листа і дякує Ющенку за прийом його персони в Україні...
У Росії останні 18 років не можуть змиритися з геополітичною катастрофою – розвалом Союзу. Якщо Прибалтійські держави після їхнього вступу до Євросоюзу залишили у спокої, то Україні це лише може снитися. Московські імперські замашки все більше і яскравіше проявляються у психозі та неврозі їхніх політиків. Бо якщо народився соколом, то літатимеш, а якщо чорним вороном, то клюватимеш. І клюють нас “брати” до крові уже віками.
Та найгірше і найстрашніше те, що слизькі, як змилок, наші українські політики, а особливо кандидати у Президенти, мовчать, як німі. Та як брехливими устами сказати правду... Така завжди красномовна Прем’єрка Юлія Володимирівна хоч би словом обмовилася, вступившись за гідність українців. Як прогиналася під Путіна, так і далі це буде робити. І наш “народолюбець” спікер Литвин теж лише спромігся натякнути, що, мовляв, ця влада догралася, он як з нами вже говорять! А гострий на язик і “розумний, аж страшно” Яценюк взагалі мало не підтримав Медведєва у його оцінці дій українського Президента. Що ж, як Рябків годують, так Рябки і брешуть.
“Яким би давнім та славетним не вважав себе народ, але якщо він не вигартував у собі волі до незалежності, рано чи пізно його поставлять на коліна, і вся ота “щира та вічна дружба”, на яку присягаються під час того чи того возз’єднання зі “старшим братом”, неминуче виродиться у менш щире, а тому ще ганебніше холуйство” – пам’ятайте ці золоті слова відомого літописця українського козацтва Богдана Сушинського! Наша біда, що холуї, які якщо не при владі, то в опозиції, вже 18 років не можуть підвестися з колін, й далі тягнучи Україну та українців в імперські обійми. Тому й дозволяють говорити з нами у такому менторському тоні. Чи з’явиться у цій державі нарешті справжня еліта, яка зробить державу сильною, навіть важко сказати. Це може зробити лише народ, рішуче й беззастережно, змівши з владних крісел усю цю прислужницьку гвардію, яка морочить голови нам усі ці роки, перетасовуючи одні і ті ж карти, аби вирішити, кому сьогодні бути королем, а кому пішаком...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
Comments: |