У Космос запускали з Байконура, а управляли з Євпаторії
Напевно, немає такої людини, яка б не знала ім’я першого космонавта чи дату Всесвітнього дня космонавтики. Ба, у нас навіть діти чули про Стрілку і Білку – собак, яких понад 40 років тому відправили борознити простори Всесвіту. Але те, що космічні кораблі запускалися з Байконура, а управлялися з кримського містечка Євпаторії, точніше з його передмістя, залишилося поза увагою. І не дивно, адже до розпаду Союзу цей космічний центр був суворо засекречений, а всі досягнення з освоєння космосу «говорила і показувала Москва».
«Прощавайте, товариші! Я горю»
Село Вітине Сакського району (Крим) оживає лише влітку: лагідний берег Чорного моря приваблює безліч туристів. А от причетність села до Космосу видають антени з “тарілками”, які височіють над степом. Тут і розміщений Євпаторійський національний космічний центр. Діючий, бо на територію просто так не пройти, а за воротами подекуди сновигають військові.
Оглядаючи ці дивні конструкції та апарати, які тепер є лише експонатами музею, мала двояке відчуття. Згадуючи колишній престиж космонавтики та порівнюючи його з теперішнім станом, ходила, ніби по руїнах Херсонесу. З іншого боку – це наше минуле, яке, на відміну від всього іншого, не понищили і не поздавали на металобрухт. І досі має славу єдиного центру у Європі, який може похвалитися такими потужними антенами.
Начальник центру зв’язків з громадськістю Віталій Сивульський, який проводив екскурсію, розказував, що від моменту забудови у 1960-му і до 90-х років минулого століття тут вирувало життя. Сюди часто приїжджали заслужені люди “великого космосу”: Корольов, Мішин, Гагарін, Титов, Терешкова... Звичайно, на території колишнього Союзу діяло більше десятка космічних центрів та пунктів, які допомагали тримати зв’язок із космонавтами. І лише Євпаторійський був спеціалізованим. Створював його відомий конструктор Сергій Корольов. Мав жорсткі рамки: за рік тут повинні височіти радіолокатори, антени і космічні комплекси. Упоралися. І 1961 року завдяки цьому оснащенню весь світ почув Юрія Гагаріна: “Поїхали...”. А от його останні слова перед приземленням не увійшли в офіційні зведення. Проте їх пам’ятають у цьому центрі й передають з вуст у вуста. Ще до моменту катапультування з капсули він вигукнув: “Прощавайте, товариші! Я горю!” Як відомо, “Восток”, на якому летів Гагарін, був першим експериментальним запуском з людиною на борту. До цього часу в космос відправили аж 46 песиків, неймовірну кількість морських свинок, щурів і мавп. Зуміли посадити лише два останні кораблі – решта вибухали. Що з ним буде при посадці, Гагарін не знав. Тож коли капсула стала падати зі швидкістю 28 тисяч кілометрів на годину, а потрапивши у вищі шари атмосфери, ще й спалахнула – космонавт поспішив попрощатися зі світом.
Перший об’єкт, який стоїть у Центрі, – апарат у формі невеликої кулі з двома круглими віконцями. Це і є та капсула, в якій літали і потім у ній же спускалися на землю наші космонавти. Всередині доросла людина могла поміститися лише сидячи. Наприклад, перша жінка-космонавт Валентина Терешкова пробула скоцюрбленою у ній аж чотири з половиною доби.
– Гм... Тепер я розумію, за що їм (космонавтам – авт.) відразу “героїв” давали, – сказав біля мене якийсь чоловік, заглянувши всередину апарата.
В одномісну капсулу запхнули трьох людей
Потім, щоправда, модифікація подібних апаратів трохи змінилася, вони стали вмісткішими. Але це було пізніше, бо коли генсеки змагалися з Америкою в освоєнні космосу, на життя людей не дуже і зважали. У 1967 році вчені-конструктори розробили більш сучасну космічну станцію “Союз-1”. Вона теж випробовувалася Євпаторійським центром. Проте з нею пов’язана трагедія: спускаючись на Землю, загинув 40-річний космонавт Володимир Комаров. Офіційна версія – сплутування строп парашута, що призвело до катастрофи. Хоча насправді запускали Комарова на орбіту в “сирому” агрегаті, неполадки на якому почалися, щойно той стартував. Оскільки космонавт знав “Союз-1” ледь не до гвинтика – він більше доби самостійно боровся з проблемами. А коли нарешті пішов на спуск, заклинило парашутну систему. Старожили Євпаторійського центру, які забезпечували зв’язок з космонавтом, розповідали, що той до останнього був у свідомості і на весь всесвіт матюкав владу, яка через “гонку” нехтувала людськими життями. “Союз-1” врізався у землю зі швидкістю 60 метрів на секунду і вибухнув.
Також “при виконанні обов’язків...” у 1971 році загинуло відразу троє космонавтів. Знову ж таки через політичні амбіції: їх пустили у космос в... спортивних костюмах. Адже три космонавти у громіздких скафандрах не вміщалися у капсулу, розраховану на одну людину. Пробувши на орбітальній станції більше трьох тижнів і пішовши на посадку, капсула через досі невідомі причини розгерметизувалася – і вони задихнулися.
«Мир. Ленин. СССР.» – перший лист інопланетянам
Одним із найвидовищніших у центрі є космічний комплекс “Плутон” – три величезні антени на відстані кількох кілометрів одна від одної. Кожна антена – це 8 “тарілок”, встановлених на платформі. Варто підійти до однієї такої “гаргари” і відразу почуваєшся маленькою комашкою. “Плутон” здійснював прийом і передачу сигналів у космос на відстань до 300 млн км! Задіювали антену переважно для вивчення планет нашої сонячної системи: Венери, Марса, ну і звісно, Місяця. Відома російська приказка “голь на выдумки хитра” дуже влучно характеризує, як саме Сергій Корольов, будуючи її, справлявся з поставленими перед ним термінами. “Плутон” ліпили з того, що під рукою мали. У Севастопольській бухті покинутих кораблів знайшли три дуже потужні поворотні пристрої, на яких оберталися гармати. У залізничному депо підібрали вагони та конструкції для прокладення залізниці через мости. А от “тарілки” тримає італійський підводний човен ще 1938 року випуску. Рік будівництва конструкції – 1960, тобто зводили об’єкти 45-метрової висоти без застосування підйомних кранів. Як? Виручили повітряні кулі-аеростати, які й піднімали наверх важкі деталі.
Ще одна антена височіє на березі моря, десь за п’ять кілометрів від поселень. Вона досить “молода” і при потребі може діяти. За гостротою “бачення” та властивістю працювати в різних діапазонах радіохвиль радіоастрономічний телескоп РТ-70 досі не має рівних. Адже може подати сигнал аж на 10 млрд км.
З Євпаторійського центру не раз відправлялися послання до інших цивілізацій. Перший лист був датований 1962 роком і містив всього три слова російською: “Мир. Ленин. СССР.” Не дивно, що послання проігнорували: бідні інопланетяни, певно, не знайшли, що можна “на таке” відповісти. Потім були й інші листи. Один з останніх відправлений влітку 2003 року вченими України, Росії та Америки саме з євпаторійського радіотелескопу РТ-70. Цього разу довжина послання становила аж 15 годин: у ньому розповідається про нашу планету, заклики від землян товаришувати. Щоправда, дізнатися, одинокі ми у Всесвіті чи ні, зможуть лише наші онуки та правнуки. Адже до найближчої зірки сигнал буде йти 32 земних роки і стільки ж часу знадобиться, щоб дочекатися відповіді.
Віталій Сивульський зауважив, що центр працює і поповнює бюджет, управляючи і стежачи за єгипетським супутником. Європа зацікавлена у співпраці з українським космічним центром, сюди дуже часто приїжджають іноземні делегації. Що досі стримує? Відверто кажуть, що бояться вкладати в Україну гроші. Нещодавно тут побували представники Європейського космічного агентства з Англії, Німеччини, Туреччини тощо. Були в захваті від побаченого й у вересні планують провести велику міжнародну конференцію. Можливо, це ще одна надія на відродження космічної галузі в Україні?
Мирослава КОСЬМІНА,
м. Євпаторія (Крим)
Фото автора
| Comments: |
