Сергій Оксенюк бігом заробляє на життя
Сергій ОКСЕНЮК
У 25 років – майстер спорту міжнародного класу
Займатися професійним спортом Сергій розпочав десять років тому у 19 років, коли поступив на фізкультурний факультет Волинського державного університету. Незважаючи на те, що він від народження рухливий і звиклий до фізичних навантажень, хлопець не марив великим спортом. Швидше за все, йому хотілося вступити до столичного вузу, аби отримати більш сучасну професію. Тому, закінчивши школу із золотою медаллю (родом спортсмен із села Черемошне Ковельського району, що на Волині), здав документи у Київський державний університет ім. Тараса Шевченка на факультет кібернетики, але не поступив. Добряче розстроєний повернувся додому, пропрацював вожатим у школі і наступного року вирішив подати документи на фізкультурний. Сюди хлопець пройшов на державну форму навчання (до речі, цей вуз закінчив з відзнакою) і почав займатися легкою атлетикою, точніше, бігом на середні дистанції, а згодом і стаєрські. Та найбільших успіхів досяг у марафоні (біг на 42 км).
– Життя звело із севастопольським менеджером, який запропонував взяти участь у відкритому чемпіонаті Німеччини з бігу на 50 кілометрів (ультрамарафон). – Сергій охоче розповідає про те, як проходило його становлення у спорті. – Знав, що навіть якщо й виграю призове місце, нічого не зароблю, бо на такі змагання виставляється символічна призова сума – 100 євро за перше місце. Та хотілося спробувати свої сили. Я виграв цей чемпіонат, навіть встановив рекорд, який ніхто й досі не може побити. Це був той старт, який дав можливість зрозуміти, що можна і треба змагатися. А через два роки, у 2004-му, виконав нормативи майстра спорту з марафону. Мені тоді було 24 роки. Цього ж року брав участь в ультрамарафоні на 100 кілометрів на Кубку світу, який проходив у Бельгії. Там посів третє місце, і через три місяці став майстром спорту міжнародного класу. Щоб отримати це звання, треба подолати 100 км за 6,5 години. Хоча раніше дивився на “соточників”, як на неземних людей, бо це треба бігти постійно, кожен кілометр за чотири хвилини.
– На якій відстані у “соточників” наступає ота критична точка, коли ноги не біжать? – навіть уявити неможливо, як це можна пробігти далі як від Луцька до Рівного, ні на хвилину не зупиняючись.
– До 65 км біжиш без проблем, а далі 10-15 км важкі. Організм повністю виснажений. На трасі через кожні 5-10 км є пункти харчування – столики з енергонапоями, фруктами. На ходу щось хапаєш і біжучи п’єш чи їси. Все це відпрацьовуємо на змаганнях, бо при цьому потрібне відповідне дихання. За певний час їжа всмоктується – і знову з’являється енергія бігти далі. Останні 20 км почуваєшся уже набагато краще. Можна й зупинитися, щоб перекусити, але потім, якщо тебе хтось обжене, то догнати важко.
З дитинства трудився разом з батьками
Щоб досягати таких успіхів, тренується щодня, незважаючи на пору року й негоду надворі. Два тренування в день: зранку 25-30 і увечері 15-20 км – це для нього так само, як для сонця щодня зійти і зайти. Студентом, щоб встигнути на заняття, доводилося вставати о п’ятій ранку. А ще велике значення для спортсмена має харчування і наповнення організму відповідними вітамінами, адже навантаження величезні, в тиждень такі хлопці набігають 200-240 км, а взимку на зборах – і 300. До плюсів Сергій зараховує те, що побачив світ і саме бігом заробляє гроші. А мінуси у тому, що доводиться багато в чому собі відмовляти. Є режим, і його треба дотримуватися. Перед марафоном дієта: чотири дні вживає білкову їжу (риба, куряче м’ясо, яйця) і чотири – вуглеводну. Щочетверга ходить у сауну. Інколи легкоатлет дозволяє собі келих червоного сухого вина – воно піднімає гемоглобін. Адже, за словами Сергія, як себе підтримуєш, так це і впливатиме на тривалість перебування у спорті.
У Сергія щомісяця 6-8 серйозних змагань. Одні офіційні (він член спортивної команди волинської міліції), де виступає чи за Волинську область на усіх міліцейських змаганнях, чи як член збірної України. Інші – комерційні. В Україні легка атлетика не в пошані, а тому спортсмени отримують ко-пійки. Доводиться заробляти самим на різних комерційних турнірах. Саме перемоги на них дозволяють нормально харчуватися, мати хорошу екіпіровку, зрештою, дозволити собі спортивні збори на класній базі. А перемог і призових місць за десять років у Сергія дуже багато.
– Сергію, фізкультура – це задоволення і здоров’я, а спорт – це важка, виснажлива праця. Без сили волі і терпіння туди навіть не варто сунути носа. Звідки у тебе такі важливі якості, без яких у житті високих вершин не досягти?
– Певно, допомогло сільське загартування. Мої знайомі, великі спортсмени, усі родом із села. Я вже із шести(!) років разом зі старшим братом допомагав батькам. Вони обоє вчителі, тож до обіду в школі, а ми на господарстві. У селі цілорічно щось треба робити. Ми не тільки на городі і в полі працювали, а й у хаті прибирали. Таким дітям потім ніякі фізичні навантаження не страшні. Зараз багато хто з моїх знайомих розповідає, що 15-річного(!) підлітка важко змусити помити посуд! А що вже говорити про трошки більші навантаження...
Лише у батьківській хаті в Черемошному – сила-силенна кубків і медалей. Ці нагороди – подяка батькам, бо це результат їхнього виховання. Вони гордяться своїм сином. А ми, особливо молоді люди, можемо лише брати приклад з цього мудрого, вольового, наполегливого спортсмена.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк
| Comments: |
