Завдяки сестрі Ганні Полікарп Шафета пішов учитися на журналіста
Майже половину свого життя віддала фермі колгоспу “Україна” у селі Дубове, що біля Ковеля. Тут народилася і виросла, тут скуштувала гіркого сирітського хліба, коли ще зовсім молодим, у 41 рік, помер її батько – Гервасій Шафета, залишивши чотирьох діток на руках вдови Антоніни. Старшій доньці Ганні довелося разом з мамою трьох меншеньких на ноги ставити.
Незважаючи на літа і втрату зору через катаракту, Ганна Гервасіївна людина доброзичлива і привітна. Любить слухати радіо. Раніше новинки їй привозив рідний брат По-лікарп Шафета, котрий 25 років редагував газету “Радянська Волинь” (нині – “Волинь”). Не раз робив приємний сюрприз, з’являючись на обійсті. Проте він рано пішов із життя, лишивши їй смуток. Тим більше любляча сестра дуже тішиться тепер, як приїздить братова дружина Галина. Ось і зараз Галина Степанівна зізнається, що то Ганя їх з По-лікарпом поженила, бо дуже хотіла бачити двох найближчих їй людей у парі.
– Щоб Полікарп учився, то я настояла. Плакала, просила у матері: хай поступає, – досить емоційно додає до одкровень подруги з дитинства Галини симпатична бабуся, і усміхається так щиро, що зморщечки – карби глибоких переживань, розгладжуються. – Він був дуже здібним. Але мама через те, що за душею – ні гроша, готова була пристати на пропозицію, щоб наш Полікарп по закінченню школи йшов працювати у сільську раду секретарем, куди його запрошували.
Ганна горою стояла тоді за меншого брата. Бо сама не мала як учитися і тільки три класи польської школи на відмінно закінчила. А далі її чекали “бідацькі університети” – треба було пасти корів, щоб заробити на хліб. Їхня мама на той час мусила йти працювати у новоствореному колгоспі “Україна” дояркою. Їй дали 12 корів, які забрали з дворів репресованих. Ганна пішла на ферму також.
– Але знаєте, як то було, – згадує співрозмовниця, склавши вузличком на подолі повикручувані сухі пальці. – Трудодні писали, а грошей не платили ні копійки. Правда, у 54-му році, як Полікарп поступив вчитися, ще дуже пощастило: нам з мамою заплатили майже 160 рублів (карбованців – авт.). Це по дев’ять копійок за трудодень виходило. За них ми купили студенту фуфайку і нові штани, щоб мав у чому до Львова їхати. А роззявленого черевика він сам якось дротом стягнув. І зі старою валізою, у яку поклав бульби, поїхав на науку.
Аж 38 років відкантувала Ганна на фермі. Як витримала? Це ж бо щодня о четвертій вставати.
– Де там, о третій! – заперечує на мої міркування співрозмовниця. – Бо перш ніж видоїти вручну 17 корів, їх треба чистісінько помити, щоб молочко було пахуче, і стійло почистити, нагодувати. Бувало, встанеш опівночі, а скоцюрблені пальці не слухаються, довго доводиться їх розтирати. А з ферми додому поспішаєш, бо чекає кухня, город і своя худобина. Добре, що хоч свекруха діток виняньчила.
Колгосп “Україна” вибився у передові, будували багато житла, щоб втримати людей у селі. Молодій доярці Ганні, яка після раннього – у 17 літ – першого заміжжя тривалий час сама ростила сина Віктора, теж дали дім. Але вираховували за нього усю зарплатню. Якось у черговий свій приїзд Полікарп поцікавився, чому так убого живе сестра. Вона і зізналася, що всі сто процентів зарплати забирають за хату. Полікарп скипів від безсердечності керівництва – і влаштував неабиякий розгон.
Іншого разу також вступився за сестру, якій не знайшли заміни і тому не відправили на екскурсію по містах Радянського Союзу.
Розцвітає усмішкою зморшкувате обличчя тітки Ганни, коли братиха Галина починає її хвалити: “Боже, як вона співала! Які високі ноти брала! Вся Дубова на її пісню сходилася!” Прошу настирливо тітку заспівати. Не погоджується. І лише Галині Степанівні вдається. Коли вона сама почала задушевну народну: “У полі береза, у полі кудрява, ой, хто йде – не минає, березу ламає…”, Ганна її підтримала. І вийшов у них чудовий дует, як у молодості.
Мирослава МАНЕЛЮК, Волинська область
| Comments: |
