Про підступність хвороб крові
Лежать у нас дітки й з ане-міями, хворобами, при яких погано згортається або взагалі не згортається кров: тромбоцитопатіями, гемофілією, геморагічними васкулітами і, звичайно, лейкозами. Захворювання крові підступні саме тому, що їх виявити дуже важко. Наприклад, привозять бліду дитинку зі скаргами на в’ялість, поганий апетит, часті носові кровотечі. Аналіз крові показує: здорова. Через два тижні симптоми повторюються, і дбайливі батьки знову звертаються у лікарню. Берем у дитинки пункцію кісткового мозку – і маємо гострий лейкоз! Повірте, це шок не тільки для батьків, а й для самого лікаря! Звідки, питається, взялася лейкемія, якщо всього два тижні тому аналіз крові показував результати здорової людини? Від чого береться недуга, вчені й досі не можуть однозначно сказати. В одних випадках відіграє роль фактор спадковості, а у когось хворобу може спровокувати навіть сильний стрес. Якось до мене поступив 13-річний хлопчик з Ківерців: кров з носа, губ, весь в синцях. Аналіз крові показав, що у нього зникли тромбоцити. Наступного дня хлопчина опритомнів і все розказав. Під час збирання буряків однокласники почали бешкетувати: попадали один на одного і зробили “кучу малу”. Наш пацієнт опинився у самому низу і надзвичайно перелякався. Організм отримав настільки сильний стрес, що в крові пропали усі тромбоцити. Але, слава Богу, виходили. От, останній раз приходив до мене, вже будучи 18-річним юнаком. Пригадую і дворічного Павла Хотимчука, який поступив до нас із таким же діагнозом: тромбоцетопенічна пурпура. З кровотечею, синці по всьому тілі. За три тижні його на ніжки поставили, а після п’яти років спостереження й з обліку зняли. Як же було приємно, коли він, майже через двадцять років, прийшов і подякував за врятоване життя! Виявилося – він син вашого редактора Євгена Хотимчука.
Про годування груддю й анемії
Прийшла до мене буквально нещодавно жінка з дворічним малюком, у якого важка анемія. Чого б їй не бути, коли виявилося, що вона й досі годує дитину груддю і іншої їжі не дає! Ну, не можна стільки часу тримати на одному молоці, все має бути в міру! Потім, не дай Бог, дитя може мати ще й психологічні проблеми. Дітей треба з шести місяців підгодовувати і поступово до року відлучити від материнського молока. Не розуміють наші жінки, що колись ці настанови “годувати груддю до переможного кінця” розроблялися для країн третього світу, де була повна антисанітарія, бідність і відсутність нормальної їжі! У нас же тепер, слава Богу, всього вистачає. Так інші проблеми почалися: дівчата худнуть, вегетаріанство проповідують, їдять зелень, відмовляються від м’яса, а потім дивуються, чого у них народжуються такі хворі дітки.
Про лейкоз
Колись, ще на зорі моєї діяльності, від гострого лейкозу помирало 90% дітей. Тепер же приблизно 35%. Лейкемія лікується, і якщо ми бачимо, що є шанс врятувати дитя, то використовуємо його. Кажемо батькам, налаштовуємо на місяці і навіть роки важкої боротьби. Тепер лікування дуже агресивне. Ну, і дороге відповідно. Останні чотири роки держава забезпечувала медикаментами онкохворих приблизно на 80%, тепер що буде – не знаємо. Наприклад, на лікування однієї дитини, яке триватиме щонайменше рік, потрібно 15 тисяч доларів. Проте наша статистика свідчить, що із десяти хворих помре троє, решта житимуть далі. А за міжнародними стандартами, ті діти, які пережили п’ятирічній рубіж від моменту виявлення лейкозу, вважаються вилікуваними. Вони створюють сім’ї, народжують своїх дітей – скільки таких знаю, не порахувати!
Про пересадку кісткового мозку
В Україні поки що такого не роблять. Якщо батьки мають гроші і виходи на Москву, Мінськ чи Німеччину, добиваються пересадки самостійно. Донорів поки підбирають у Санкт-Петербурзі, бо наш український банк крові лише формується. Наскільки я знаю, Київ уже майже готовий робити такі операції. Вливання донорського кісткового мозку може допомогти дітям, які переживають другий рецидив лейкозу. Пересадка дуже дороговартісна, наприклад, у Німеччині це коштуватиме 200 тисяч доларів. І ця процедура – аж ніяк не панацея, результат може бути такий же, як і після курсу хіміотерапії: 50 на 50.
Про відмову від лікування
Особисто мені було образливо за смерть однієї дитини з Іваничівського району. Вона чудово пролікувалася, аналіз крові показував хороший результат, для ідеальної картини не вистачало тільки спинномозкових пункцій та введення медикаментів, що обов’язково робиться в таких випадках. Але від них відмовилася мама дівчини. Не знаю, що вона відчувала потім, але я довго не міг оговтатися від звістки про смерть дівчини... від нейролейкозу, який визрівав саме там, у спинному мозку. Якби не відмова, вона б жила досі. Одне радує, що останнім часом люди стали розумніші, на чутки про інвалідність після пункцій не зважають, і от за останніх п’ять років жодної відмови від цієї маніпуляції не було. Також не можна без сліз дивитися на вмираючу дитину і знати, що деякі батьки прирекли її на смерть. Бувають такі патології, коли без переливання крові не обійтися. А Свідки Єгови, наприклад, забороняють це. Колись одному новонародженому малюку потрібна була така процедура. Віруюча мама не дозволила нам це зробити. Не полінувалася навіть сходити до нотаріуса і оформити офіційну відмову (бо з деяких пір ми вимагаємо саме такі папери). І хоч як ми не вмовляли, юрбою просто за нею бігали, як не намагалися пояснити, що цей папірець – смертний вирок її власному дитятку, віра у матері виявилася непохитною. Чи треба казати, що малюк помер? Але є й інші батьки. У відділення поступила дитина з апластичною анемією (кров не утворюється взагалі: падають еритроцити, гемоглобін, тромбоцити, лейкоцити). Мама дитини – теж Свідок. І коли постало питання про переливання крові, вона дала дозвіл. Дитя ми врятували. Бачите, дві мами, але одна, виходить, любила свого малюка сильніше.
Про державні афери
Наскільки легко нам би всім працювалося, якби держава не придумувала різні “фокуси”. Система тендерних поставок на медикаменти у медицині взагалі невиправдана! Виграє той, у кого продукт дешевший... Але чи він якісніший?..
Про молоду зміну
Дуже радує той факт, що останні три-чотири роки у медицину йде молодь, яка сама вибрала собі професію. Бачу по своїх студентах: цілеспрямовані, знають, чим хочуть займатися. Йдуть, уважно слухають, переймають досвід. Особливо приємно, коли жоден з інтернів, яких маємо, не ставить за мету займатися приватною практикою – згідні йти на наш мінімум, який отримуємо. Згадую свого першого пацієнта, як я мчав у лабораторію і сам вивчав у мікроскопі його кров та рахував лейкоцити. І як зробив 38 років тому, так у тому ж дусі й продовжую. Цьому ж вчу молодих гематологів: заключення лаборантів – це, звичайно, добре, але поки власними очима у мікроскоп не глянеш – діагноз не став. Бо завжди треба пам’ятати, що правильний і точний діагноз – це врятоване дитяче життя.
Записала Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |