Народження внука відзначив… убивством його батька

Вони мешкали в селі Березичі Любешівського району в маленькій хатинці. Дві сім’ї (ще не старі батьки та їхня дочка із зятем) мусили якось уживатися навіть у спільній спальні, бо інших кімнат, крім кухні, у помешканні не було. Не змогли, бо стосунки між тестем, котрий любив випити і заявляти домочадцям, що саме він у хаті хазяїн, та непоступливим приймаком ставали все гіршими.Зять був молодший і сильніший, тому частенько товк своєму тестю пику. Але той зі втратою свого привілейованого статусу в хаті не мирився, особливо коли підбадьорював себе зайвою чаркою. Зганяв тоді злість на дружині. Зять іноді боронив тещу, спалахували нетривалі бійки, які, як правило, закінчувалися перемогою молодого. Невдоволений таким станом речей тесть, кажуть у селі, не раз нахвалявся зарізати зятя. Ці чутки дійшли і до його матері, яка мешкала в сусідній Залізниці. Коли син якось провідав її, вона, стурбована агресивністю свата, застерегла його. “Не хвилюйся, – заспокоїв  син, – у нас уже нормальні стосунки”.
Того осіннього дня ніщо не віщувало біди. Навпаки, у їхню родину напередодні прийшла  радісна звістка з  Любешова: дочка, яка перебувала в тамтешньому пологовому будинку, народила дитину.
Вранці мати подалася в райцентр її провідати, а зять з тестем поїхали підводою за село по глину. Повернулися під обід, розвантажили воза й пішли до хати поїсти. Очевидно, не обійшлося за столом і без ста грамів за новонародженого. Пообідавши, зять й собі подався до містечка – провідати породіллю, кудись подався з хати й тесть, запрігши коня у воза (за його словами, на поле сіяти пшеницю).
Отже, теща, повернувшись з Любешова, вдома нікого з чоловіків не застала.
– Чоловік прийшов увечері п’яний, – розповідає вона, – і почав мене на кухні безпричинно лаяти, а потім і бити. Зять в цей час був уже вдома – дивився в іншій кімнаті телевізора. Вийшов на крик і став чоловіка заспокоювати, потім вдарив його кулаком в обличчя. Я втекла надвір, а коли повернулася до хати, то побачила, що обоє мирно сидять перед телевізором. Попоравшись на кухні, там же лягла спати, заспокоєна тим, що чоловіки більше не сварилися. Проте незабаром прокинулася від крику зятя: “Що ви робите?!” Схопилася й прибігла в кімнату. Зять лежав на ліжку, а з його грудей текла кров… Я злякалася й побігла до сусідів, у яких був телефон, щоб викликати “швидку”. Коли повернулася додому, то зять уже лежав на підлозі… Згадала, що у кухні на тумбочці був ніж, і здогадалася, що зятя зарізав мій чоловік. Адже він і раніше погрожував це зробити…
Смерть двадцятиоднорічного приймака ще до приїзду “швидкої”, а згодом і міліції, яку також  викликали сусіди, констатував місцевий фельдшер. Крім великої різаної рани у лівій ділянці грудної клітки, яка спричинила загибель, у молодого чоловіка були порізані руки й побите обличчя. До речі, міліція, що мчала на виклик у Березичі, одразу за містом зіткнулася з винуватцем цієї жахливої події – він йшов здаватися. Його зізнання доповнює картину злочину:
– Мені сорок шість років, тимчасово не працюю. Дочка вийшла заміж півроку тому й привела до хати приймака. Ми всі спали в одній кімнаті… Зять почав втручатися у мої справи, бив мене, бо був сильніший. Я не раз казав йому, щоб будували свою хату чи йшли десь жити самі. Не хотів… Під час останньої сварки він вдарив мене в обличчя. Я вийшов надвір намочити забите місце водою, щоб не було синця. Повернувся в хату і сів дивитися телевізора. Коли жінка пішла спати, зять сказав: “Забирайсь і ти! Я тут господар, а твоє місце в хліві, біля худоби!” Ці слова мене глибоко образили, і я вирішив його вбити…
Незабаром він заснув. Лежав накритий до голови ковдрою… Я взяв з кухні ножа, прийшов і вдарив зятя через ковдру. Він прокинувся, закричав, намагався забрати у мене ножа, але я вдарив його знову (три рази в груди), і він упав непритомний… Я заніс ножа на кухню, причесався біля дзеркала, взяв гроші й пішов у Любешів здаватися в міліцію. Дорогою зайшов до магазину й купив пляшку горілки, яку сам і випив, аби зняти напругу…
Тринадцять років позбавлення волі – таким був вирок Любешівського  районного суду. На менший термін покарання годі було сподіватися за навмисне вбивство. Апеляцію засудженого, який захищався на процесі без адвоката, суд вищої інстанції не задовольнив. Не таким кривавим способом потрібно вирішувати суперечки. А найбезглуздіше те, що у тій хатині тепер нема жодного господаря. Залишилися майже дві вдови і дитинка-напівсирота.
Ігор СЛАВИЧ, Волинська область

• Нравится
•