У Купчинцях знайшли дзвін, який пролежав у землі 65 років
Отець Омелян біля знайденої реліквії
Його за допомогою металошукачів виявили співробітники обласного управління Міністерства надзвичайних ситуацій. Варто зазначити, що працювали еменесники у селі не вперше. Озброєні сучасним обладнанням, вони приїжджали у Купчинці три останні роки. Але оскільки місцеві жителі, посвячені у таємницю схованого дзвона, невпевнено вказували на місце пошуків, натрапити на святиню не вдавалося. Цього ж року фортуна виявилася прихильною до шукачів. Поліцаїв закидали камінням
До 1944 року дзвін прикрашав дзвіницю місцевої греко-католицької церкви Введення в храм Пресвятої Діви Марії. Був він найбільшим з-поміж трьох інших, які й зараз розносять по окрузі радісні чи сумні вістки. А великий дзвін звучав так гучно, що, за словами старожилів, його було чутно у сусідньому Тернопільському районі. Та коли село покидали окупанти, восьмеро місцевих жителів зважилися на відчайдушний крок – вирішили зняти дзвона і сховати подалі з очей, щоб гітлерівці не відправили його до Німеччини на переплавку.
– Навесні 1944 року три брати Каваці, два брати Крамарі, Коваль, Йосип Паращій і Андрій Водарський вночі зняли дзвона з дзвіниці і вручну перенесли метрів за чотириста у двір проборства, що поряд з церквою, – розповів сільський голова Купчинців Василь Гоцул. – Під час цієї “операції” необережно задзвеніла серцевина дзвона, розбудивши поліцаїв. Вони ночували у військовому штабі, який розташовувався якраз навпроти церкви, у приміщенні колишньої сільради. Поліцаї хотіли нагнати хлопців, але ті стали кидати у них камінням, і посіпаки відступили. Якби в той час у сільраді були німці, то розстріляли б сміливців на місці…
Сільські патріоти сховали святиню у готовій ямі, у якій зберігалася картопля. Про вчинок чоловіків знало небагато людей. Німці покинули село, але діставати дзвона зі схованки ніхто не поспішав, адже на зміну гітлерівцям прийшли ще кращі “визволителі” – комуністи. Лише з настанням Незалежності стало можливим повернути раритет на належне йому місце. Але семеро патріотів на той час уже померли. Останнім у 1990 році відійшов у вічність Андрій Водарський. Перед смертю він заповів синові Михайлу: “Обов’язково дістань дзвона із землі і поверни громаді”. Показав і місце схованки, але з часом точне її розташування із пам’яті Михайла Водарського стерлося. Щороку, лише сходив сніг, він разом з іншими земляками, а також піротехніками МНС, котрі долучилися до пошуків у 2005 році, перекопував територію проборства. Про наполегливі пошуки свідчать кільканадцять слідів від ям, які селяни викопували і, не знайшовши того, що шукали, знову закидали землею. У відчаї дехто припускав, що дзвін уже давно хтось відкопав і здав на металолом. Люди пробували дізнатися про долю пропажі навіть у екстрасенсів. Одна ясновидиця з Івано-Франківська відписала, що дзвін нікуди не дівся, є на території села…
4 червня за сприяння колишнього депутата обласної ради Михайла Шкільного у Купчинці знову приїхало четверо еменесників. Безуспішно попрацювавши кілька годин, хотіли вже повертатися у Тернопіль, але Михайло Водарський попросив, щоб пройшли ще з металошукачем по густій траві, якою поріс край старого цвинтаря біля будинку проборства. Двічі металошукач натрапляв на якийсь залізний непотріб, присипаний землею. Працівники МНС скопували ті місця, перевіряючи їх. Потім прилад запікав втретє, і чоловіки знову взялися за лопати. Коли одна з них черкнула по металевій поверхні, хтось з еменесників кинув фразу: “Знову баняк якийсь!”
– А я зразу помітив бронзовий слід, який викресала лопата, – згадує Михайло Водарський. – “Це саме той баняк, що нам потрібен”, – сказав хлопцям.
Дзвін стояв у землі у своєму звичному положенні – “головою” догори, причому зовсім неглибоко, на один лопатний штих. Торік отець Омелян планував щось будувати і дав вказівку бульдозеристу зрізати на тому місці до півметра землі. Так, не відаючи, водій полегшив роботу працівникам МНС…
Коли дзвін підняли на поверхню, Михайло Водарський не зміг стримати сліз. Святиня, яку заповідав віднайти його батько, знову повернулася до людей. Потрібно, правда, ще розшукати серцевину, яка, як припускають люди, десь ще ховається у тій же картопляній ямі, або ж виготовити замість неї нову.
– Коли батько повернувся з війни, то часто навідувався до місця, де був схований дзвін, – каже Михайло Водарський. – Спостерігав, чекав сприятливого часу, щоб дзвін можна було витягнути з землі. У нашій родині всі вірили, що незалежна Україна постане. Батько дуже тішився наближенням незалежності. Коли 21 січня 1990 року, у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР, проходила символічна акція єднання Львова і Києва, я повіз тата на трасу, де стояли учасники “ланцюга єднання”. Мусив тоді постійно стримувати батька, хапати його за руки, бо він поривався до людей у “ланцюзі”. Він так тішився волею, яку здобувала Україна… У 1944 році був у числі небагатьох посвячених осіб, які допомагали таємному переправленню за кордон заступника Степана Бандери й організатора антифашистського Руху опору у Галичині Миколи Лебедя…
Незнайдених дзвонів є ще багато
Незважаючи на довге перебування у землі, 200-кілограмовий (за даними працівників МНС) дзвін має цілком задовільний стан. Відлитий він був у 1921 році, ймовірно, у Чехії, на замовлення тодішнього пароха отця Микитка. На боці дзвона є напис: “Стараннями громадян і о. пароха В. Микитка. Р.Б. 1921”. Зроблений він зі сплаву кольорових металів, кажуть, там є золото і срібло. Менші дзвони теж мають високий ґатунок і відлиті у 1922 році.
Для нинішнього пароха Купчинців отця Омеляна знайдення дзвона стало найкращим подарунком у переддень його 50-річчя.
– Ми молилися за те, щоб дзвін повернувся на своє місце, і Матір Божа почула наші молитви, відновивши на парафії цінну реліквію, – сказав о. Омелян. – Вдячний Михайлові Водарському і Богданові Кшимовському, які найбільше доклалися до пошуків.
У священика є дані, що знайдений дзвін справді має право називатися реліквією, адже участь у його освяченні брали не звичайні священики, а владики, можливо, навіть сам Андрей Шептицький. Точніші відомості про історію знахідки, у тому числі її ім’я (імена мають всі церковні дзвони) о. Омелян має надію почерпнути з архівних церковних документів, так званих шиматизмів.
Відчистити дзвін до блиску у Купчинцях мають намір своїми силами, запросять лише спеціаліста, який підкаже, як це зробити найкраще. Уже через кілька тижнів, на храмовий празник Співстраждання Божої Матері, віднайдену цінність планують повернути на її місце.
За словами першого заступника начальника головного управління МНС України в Тернопільській області Віктора Маслія, не знайдених дзвонів, які громади переховували від гітлерівців, на території області є ще немало.
Світлана Клос,
Тернопільська область
Фото автора
| Comments: |
