Колишній голова колгоспу-мільйонера нині в’яже віники і плете кошики

Здається, у його біографії нема жодних “білих плям”. Про нього свого часу писали центральні газети і журнали, показувало телебачення, розповідало радіо. Всі в один голос повторювали: ось якого господаря виховала рідна компартія і радянська влада! Указ про нагородження – аж через 10 років
Мова йде про Василя Джурина, який 36 років очолював передовий не лише на Прикарпатті колгосп у його рідному селі Цінева, що в Рожнятівському районі.
Взагалі, Василь Миколайович, образно висловлюючись, був народжений стати вмілим керівником сільгосппідприємства. Походив із сім’ї середняків-селян, яка мала кілька моргів поля, пару коней, і стільки ж корів. Батько ще до війни помер, тож вся господарка лягла на плечі трьох синів. Під час німецької окупації його, 15-річного, разом зі старшим братом Леоном відправили у фатерлянд на примусові роботи, тобто остарбайтером. Багато чого навчився, працюючи у бауера. Леон якимось дивом виробив документ на відпустку додому і взяв із собою Василька. На польському кордоні змушений був “закопатися” у вугілля на потязі, аби не знайшли німці втікача. Ну, чистісінько так, як перевозили Леніна у Петроград. Коли дісталися домівки, то вже назад не повернулися. Натомість після визволення Прикарпаття його мобілізували у Червону Армію і відправили на фінський фронт. Там служив сапером. Одного разу мало не був вбитий осколком міни: вона вибухнула поруч нього, але він встиг заховатися за невеличкий кам’яний виступ, тільки поранило зап’ястя правої руки. Напарника ж сапера рознесло на шматки…
Сім з половиною років прослужив Василь Джурин. Після демобілізації його, старшину запасу, керівництво району спробувало “кинути” у торгівлю, готували навіть на директора сільпо. Але хлопець зрозумів, що це не його “парафія”. Згодом колгоспники обрали головою сільгоспартілі імені Шевченка. Що й казати, підняв на ноги колективне господарство. Був період, коли у колгоспній касі нараховувалось аж дев’ять мільйонів карбованців!
Виявляється, Василь Джурин мав стати Героєм Соціалістичної Праці. Але згадали йому остарбайтерство, а близькі люди по партійній лінії “допомогли” своїми лжепротекціями. Тож отримав лише орден Леніна, а “Золота Зірка” дісталася одному з голів колгоспу на Житомирщині.
А ще Василь Миколайович має у своєму нагородному списку ордени Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, “Знак Пошани” та чимало медалей, серед яких є особлива – “За спасение утопающего”. Відпочиваючи із сім’єю у 1959 році на Чорному морі, він врятував життя підліткові. Указ про нагородження Василя Джурина вийшов аж через десять років!
Замість «героя» дали лише орден
За своє життя добродій Джурин побував майже у 40 країнах світу. Мало не поплатився партквитком після того, як відмовився у так званий період “войовничого атеїзму” знести кам’яний хрест у центрі Ціневи, встановлений на честь скасування панщини у 1848 році.
Щоправда, розп’яття довелося дещо реставрувати, аби не мало вигляду хреста. І тільки вже в період незалежності України воно знову набуло первісної форми.
Нині колишній керманич вже понад двадцять років на заслуженому відпочинку. Та не сидить склавши руки: порається по домашньому господарству разом з дружиною Магдою. До речі, виростили і виховали вони двоє доньок, які вже й свої сім’ї мають, дочекалися двох внучок і навіть правнука! У вільний від роботи час любить Василь Миколайович… в’язати березові віники і плести кошики, але не з лози, а з ліщини. Це його, так би мовити, хобі…
Торік Василь Джурин видрукував в одному з місцевих видавництв художньо-документальну автобіографічну повість “Життя прожити – не поле перейти…”. У ній описано, по суті, весь період його життя. Є там спогади, яскраві епізоди зустрічей з видатними людьми. Чого лише варті фотографії, на яких Василь Миколайович у компанії з Брежнєвим, Горбачовим, деякими космонавтами. Він був делегатом з’їздів колгоспників СРСР, депутатом обласної і районної рад. Нині очолює раду ветеранів війни і пенсіонерів Рожнятівщини.
Найбільше бентежить пенсіонера нинішній стан сільського господарства. Про рідний колгосп каже, що він рано чи пізно мав “розвалитися”, але не у такий варварський спосіб. Треба було все майно віддати людям задарма, створити невеличкі сільгоспкооперативи. Щодо фермерства, то вважає, що на не вельми родючих землях пригірської і гірської зони воно малоефективне.
Але найголовніше, що колишній голова-орденоносець вірить: Україна встане з колін, буде могутньою і процвітаючою. На все потрібен час і тверда воля та впевненість.
Іван Іванишин,
Івано-Франківська область

• Нравится
•