Хто сумнівається, чи потрібен Україні Євросоюз, поїдьте до Польщі
Минулої зими побраталися поліське місто Камінь-Каширський та польське Мєндзежиць Підляскі – громади цих населених пунктів підписали відповідну міжнародну угоду про взаємопідтримку в соціальній, гуманітарній та економічній сферах життя. Делегація від мерії польського міста на чолі з бургомістром приїжджала підписувати вищезгаданий документ на Волинське Полісся. А незабаром дружню поїздку на, так би мовити, “польське полісся” (Мєндзежиць розташований у майже ідентичній природній зоні – одразу за білоруським Брестом) здійснила і делегація міської ради Каменя-Каширського.
– З якою метою братаються міста, розділені кордонами? – запитую в камінь-каширського міського голови Василя Бондаря, який очолював делегацію та від імені громади підписував угоду про братання. – Чи це просто атавізм радянської епохи? І чому саме з Мєндзежицем?
– Нещодавно розпочала діяти програма Євросоюзу “Транскордонне співробітництво – Польща-Україна-Білорусь”. Вона передбачає значне фінансування на розвиток взаємних відносин між Польщею як державою Євросоюзу та країнами, що не входять до нього – Україною та Білоруссю. Правда, території цих країн повинні бути в певному коридорі поблизу кордону. Наше місто саме і входить в цю зону. Згідно з програмою фінансування буде проводитися не лише на розвиток гуманітарних контактів між делегаціями, але й на інвестиційні проекти будівництва соціально значимих об’єктів та екологічних програм з обох боків. Чому саме Мєндзежиць? Вони самі на нас вийшли. Річ у тім, що польські міста не можуть отримати фінансової підтримки на виконання певних програм без залучення до них партнерів з України та Білорусі.
– Отже, знайшлися спільні проблеми?
– Можна сказати й так. Як і польському місту, так і нам необхідно завершити реконструкцію міських парків, можливий варіант будівництва спортивного комплексу з польського боку та басейну з нашого. Програми, які будуть подаватися на конкурс до Варшави, повинні мати спільну мету. Отже, під час останньої зустрічі ми обговорили й намітили плани спільної програми впорядкування наших парків.
– Що Вас найбільше вразило, здивувало під час перебування в Польщі суто як очільника міста?
– Соромно перед поляками було за благоустрій свого міста. Вони втішали: “Не переживайте, мовляв, ми вже 10 років у Євросоюзі. За цей час стільки євро прокрутили через різні програми…” Для прикладу, ми мешкали в готелі, побудованому за кошти Євросоюзу (його власник вніс лише 10 відсотків суми). Готель на такому рівні, що навіть варшавським чи брюссельським тризірковим, у яких доводилося бувати мені, до нього далеко! Це казка, а не готель.
– Я зрозумів, що до вступу Польщі в Євросоюз те містечко було не ліпше за Камінь-Каширський?
– Безумовно. Вони так само мучилися, наприклад, з дорогами. Але найголовніше, змінилася система влади. У них адміністративна реформа відбулася, яка дозволила отримувати всі податки на місці. Не так, як у нас – з міністерства економіки дають контрольні цифри, і ми від них нікуди не можемо подітися. У Польщі містам ніхто контрольних цифр не дає. У Мєндзежиці 17 тисяч населення (у Камені – 14 тисяч), а річний бюджет його дорівнює 43 мільйонам злотих (це близько 110 млн гривень). Бюджет нашого міста – усього 4,5 мільйона.
Що ще мені заздрісно: уряди польських міст (відповідники наших міськрад), їхні президенти (бургомістри) самостійні у фінансах, в управлінні, їм підлеглі всі служби міста – соціальна, податкова, земельна, тобто ті, якими у нас керують райдержадміністрації. Правда, є в них і щось на зразок районних рад, які обираються. І що цікаво, жоден підприємець не потрапить у депутати. Запитаєте, а кого ж туди обирають? Вчителів, безробітних, культпрацівників. У нас же, навпаки, бізнесмени окупували ради всіх рівнів.
– Як же вони заробляють гроші? Цікавилися?
– На дружній вечері їхній скарбник питає мене: “Скільки ви берете податків від нерухомості?” “У нас нема такого податку”, – відповідаю. Очі вирячив: “Як нема? А з чого ж ви живете? У нас податок на землю та нерухомість – це вагомі бюджетні вливання”.
– Зрозуміло. Якщо підсумувати нашу розмову, то що найперше потрібно зазначити?
– Якщо хтось ще виступає проти вступу України до Євросоюзу, то він або зашорена політична особа, або далі свого двору не дивиться. Останньому я порадив би поїхати в ту саму Польщу, побачити все на власні очі, поспілкуватися з людьми. Так, і в них є проблеми, але коли Польща десять років тому була приблизно на одному рівні життя з Україною, а тепер залишила свою східну сусідку далеко позаду, то яких аргументів ще треба?
Розмовляв Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
