У біді підтримала… суперниця
{mosimage}– А знаєш, хто мене з того світу витягнув? Не повіриш – Андрієва жінка...
Таня залпом випила келих, у якому на дні був коньяк, і заплакала. Катя оніміла від почутого. Вона й так була шокована, коли зустріла подругу і почула, що біля неї уже смерть стояла.
– Я розумію, що матеріально твої проблеми не вирішила б, проте ти повинна була мені повідомити про хворобу – ми ж подруги, – Катя ніяк не могла змиритися з тим, що у тяжку хвилину не підтримала Таню.
– Не хотіла нікого обтяжувати й додавати клопотів. Поклалася на долю, – сказала вона.Тані життя подарувало багатство…
Дівчата дружили зі школи. Разом сиділи за партою, ходили на танці, між ними не було жодних таємниць. Разом поїхали й до міста вчитися. Тільки Тані пощастило – поступила з першого разу, а Катя повернулася у село, попрацювала у школі методистом і лише наступного року стала студенткою, але вже в іншому місті. Про себе не раз казала, мовляв, живу, як усі: заміжжя, діти, довгі роки у черзі на квартиру... І лише коли чоловік поїхав на заробітки, зажили заможніше. А тому Танине життя, з якою вони продовжували дружити, їй завжди здавалося раєм на землі.
Таня вийшла заміж пізніше, але дуже вдало – її чоловік, племінник міністра, одразу після закінчення вузу розпочав бізнес. Таня, приїжджаючи до батьків і провідуючи подругу, не раз дарувала їй гарні речі і навіть інколи допомагала грішми, хоч Каті при живому чоловікові й незручно було їх брати. А одного разу подруга вмовила її поїхати за компанію у санаторій, де фактично усі витрати взяла на себе. Тоді Катя відчула, як то бути багатою людиною.
Однак життя складається так, що для повного щастя людині завжди чогось бракує. Тані не вистачало дітей. Скільки уже разом жили, а завагітніти не могла. Ні санаторії, ні курорти не допомагали. Не дивно, що вона теж зайнялася бізнесом і жила лише роботою. На перший погляд, коли Катя провідувала її у столиці, здавалося, що у подруги з чоловіком Андрієм усе гаразд. Ставився він до неї добре, Таня розпоряджалася грішми, як хотіла, не вислуховуючи жодних докорів. Тому для Каті звістка подруги про те, що та залишилася сама, була наче грім серед ясного неба. Коли розмовляли по телефону, вона по голосу здогадалася, що у Тані щось трапилося. Та віднікувалася, мовляв, усе добре, та зрештою розплакалася:
– Андрій пішов від мене...
...а Каті – щастя
Таня теж повторила долю багатьох жінок, тільки вже інших – тих, які живуть з багатими чоло-віками. Виявилося, що в Андрія була коханка, і коли та завагітніла, він переїхав до неї. Хоча Таня відчувала, що це не та жінка, від якої він втратив розум, а швидше та, яка хитрістю “підлізла” під нього. Та це нічого не змінювало – у неї забрали чоловіка. Таня ніяк не могла оговтатися від цього, довго перебувала в депресії. Катя тоді часто її провідувала, намагаючись відволікти від тяжких думок. А якось навіть витягнула на тиждень у Карпати, знаючи, як подруга любить гори і тамтешню природу. Їй навіть здалося, що Таня відійшла від пережитого стресу, стала глибше вникати у свій бізнес, який трохи занедбала, цікавитися навколишнім життям. Та, видно, пережите далося взнаки, бо у неї згодом виявили тяжку хворобу, про яку Катя довідалася лише тепер, коли, на щастя, найгірше уже позаду.
– Знаєш, це тільки збіг обставин звів мене з лікаркою, якій розповіла про свій стан здоров’я, – аж тепер Катя чує від подруги про ту ще страшнішу її біду. – Коли пройшла під її наглядом усі обстеження, почула жахливий вирок – рак. Спочатку змирилася, розуміючи, що ось ця хвороба й поставить крапку на моєму душевному болю. Та коли подумала про своїх батьків, стало страшно: кому вони, немічні, будуть потрібні, хто їх догляне, окрім мене? Шанс на життя могла дати лише операція. Складна й дорога. Тих заощаджень, які мала, зрозуміло, не вистачало. Казати комусь про мій стан не хотіла. Та й не всі, зрештою, могли допомогти. Тобі вирішила не завдавати клопоту – маєш же двоє дітей-студентів, знаю, які на них витрати. Отож наважилася звернутися до Андрія: прожили з ним немало – не рідні, та й не геть чужі. Номера його мобільного не знала, тому зателефонувала додому. Слухавку підняла його дружина Алла. Я попросила покликати Андрія до телефону: мовляв, маю проблеми, і лише він може допомогти. Моя колишня розлучниця поцікавилася, що сталося, але я не зізналася. І тільки тоді довідалася від Алли, що Андрій з нею уже півроку не живе – знайшов третю. Вона дала телефон його фірми. Але щось у мені перемкнуло, і я не захотіла більше його розшукувати, зрозумівши, що на мою долю випала чорна карта.
Та можеш уявити мій стан, коли одного вечора на порозі своєї квартири побачила Аллу. Вона попросила дозволу зайти і, сівши в крісло, одразу сказала, що знає про мої проблеми. Вже потім, прокручуючи всі події у голові, я здогадалася, на кого вона вийшла і хто їй міг про це розказати. У мене на фірмі працює знайома Алли. Вона знала, що мені треба робити операцію, на яку я не маю грошей.
– Катю, уявляю, скільки завдала тобі болю – теж це пережила. Прости, – ці Аллині слова мене шокували. Я навіть не знала, що сказати. – Мені відомо, що з тобою і що тобі потрібні гроші. Це те, чим можу допомогти, – і вона витягнула із сумочки згорток з купюрами. – Тільки не відмовляйся. Хто зна, може, колись і мені буде потрібна твоя допомога. Бачиш, яке воно, життя – нічого не передбачиш. Це коли добре, то здається, що горе приходить лише до інших. Свій гріх мені треба усе життя відмолювати. Візьми гроші. Ти вилікуєшся...
– Не знаю, скільки мені відведено на цьому світі. Лікарі сказали, що є усі шанси на одужання. Та знаю, що й свій гріх мені теж треба замолювати, – дивлячись пильно в очі Каті, Таня завершувала свою розповідь. – Я ж проклинала Аллу та Андрія. А її грошей мені вистачило на операцію, з якою не довелося затягувати. Тепер розумію, що усі випробування треба приймати достойно – вони для чогось нам даються. Ти, Катю, щаслива жінка. Радієш навіть дрібницям, маєш доброго чоловіка, хороших дітей, а головне – здоров’я. А більше нічого й не треба...
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
