Задля розваги підлітки підпалили колишнього афганця

Нещодавно серед білого дня, на очах у десятків хмельничан, шестеро підлітків підпалили 56-річного чоловіка. Гасити його кинулася лише подружня пара, яка саме поверталася з роботи. Всі інші мовчки спостерігали за тим, як живий факел з криком качався по траві... Льончик, як його називають мешканці мікрорайону у Хмельницькому, можна сказати, живе на вулиці. З ранку і до вечора, доки домашні не прийдуть з роботи, блукає  вулицею, підходить до жіночок, які торгують на невеличкому базарчику, заходить у магазини. Його не проганяють, навпаки, добродушного і сумирного чоловіка, який викликає лише жалість та співчуття, нагодують, ще й копієчку дадуть, яку й проп’є. Ще рік тому, кажуть, у Льончика були золоті зуби, а зараз – жодного! Може, повибивали чи сам упав.
Насправді ж Льончик – майор у відставці, за службу в Афганістані нагороджений орденом Червоної зірки. Після поранення служив у  Запоріжжі, на Далекому Сході, в Молдавії, а потім, звільнившись на пенсію,  повернувся додому, у рідний Хмельницький.
– Його дружину можна зрозуміти, тут же нема з ким ні порадитись, ні навіть поговорити... – кажуть дівчата з одного із магазинчиків, де чоловіка підгодовують. – Але можна ж хоча б шматочок хліба із собою дати.
– Це вже три тижні він ходить обпечений! Голова, як відро, руки розпухлі, вуха чорні, величезні... – кажуть сусіди. – У нас же куди не зателефонуй, ніхто нічого не знає і ніхто займатися цим не хоче. Підлітки знущаються над ним.Скільки разів ми їх відганяли від Льончика! Було таке, коли спав на лавочці, вони обплювали йому все обличчя. Іншим разом жіночка біля смітника відганяла дітлахів, які били його аж до крові.
– Бачу, штани йому хтось дав, якусь сорочку... – розповідає жіночка, яка годує чоловіка. – Таке нещасне, що я аж заплакала. Погодувала його. Знаю, що він морозиво дуже любить, повела туди, а він: “Ні, бабусю, не можу, мене трясе, водички краще купіть”.
Після галасу, піднятого кількома жіночками, яким уже несила дивитися на страждання нещасного, зі спілки афганців приїжджали представники, спілкувалися з Льончиком, пообіцяли допомогти. І він вірить їм, як Господу Богу, вірить десь у підсвідомості закладеному поняттю афганської дружби і того, що потрібно  стояти один за одного на смерть. Всім хвалиться: “Афганці обіцяли, що мене заберуть”.
– Нам же, – кажуть люди, – у спілці афганців сказали: “У нас таких багато, він не один”. А вони що, всі обпалені ходять на паперть?
Що цікаво, він ніколи ні на що не скаржиться. Навіть про те, що сталося три тижні тому, розповідає сухо: “Під вечір сидів, як завжди, на своєму місці. Спочатку підійшли двоє, чимось побризкали і підпалили. А четверо чи п’ятеро стояли збоку і сміялися. А коли я вже розгорівся, порозбігалися.  Мене погасили якісь люди, викликали “швидку” і завезли в обласну лікарню в опікове відділення”.
До лікарні, як нам розповіли у відділенні, Льончик поступив у шоковому стані з опіками третього, місцями – четвертого ступеня, які потрібно було лікувати впродовж місяця в умовах стаціонару і неодноразово оперувати. Однак обпечений, місцями обвуглений чоловік втік звідти на третій день.
Ось так, з обгорілою спиною, грудьми, шиєю він і ходить по вулиці, виглядаючи своїх афганців: “Вони мене заберуть у лікарню, а потім в афганський госпіталь”.  І все ходить за жіночкою, яка його годує: “Бабусю, ну, коли вже ті афганці приїдуть?” – “Приїдуть, сину, приїдуть”. Навряд чи хтось зглянувся б на Льончика, якби не деякі жінки, які впродовж кількох тижнів оббивали пороги кабінетів байдужих чиновників. На їхні прохання відгукнувся лише голова Хмельницької міської організації ради ветеранів України Мунір Садиков. Льончика забрали до лікарні (в реанімацію) у вкрай важкому стані, коли рани на тілі уже загноїлися.
Нині стільки говориться про богообраність та унікальність української нації, що просто диву даєшся, звідки у такому “високодуховному” суспільстві береться така жорстокість і байдужість. Дітки підпалили бомжа – ну і що? У нашій країні до кримінальної відповідальності малолітніх злочинців дозволено притягати лише з 14 років. Навіть якщо це дитятко – убивця.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область
Фото автора 

• Нравится
•